Розділ 9

Я нервово крутила між пальчиками гудзик від ковдри. Марк віднісши мене у ліжко,  вкрив ковдрою хоча я і сперечалася що мені буде жарко але він ясно що не послухав а сам зараз кудись втік. Ну, як втік. Здається він на кухні судячи із звуків тарілок, а можливо і чашок. 

Довго мені розмірковувати не довелося, Марк зайшов з великою чашкою чаю.

— Я не знайшов аптечки, де вона у тебе?

Я прикусила нижню губу. Навіть не маю поняття чи є вона тут. Я нервово покрутила пальцем по краях горня. 

— Ох. Здається, вона у ванній. На верхній поличці.

Хлопець кивнув і рушив у напрямку виходу.

— А що тобі потрібно із аптечки?— гукнула я але було вже пізно.

Я важко видихнула та зробила ковток чаю. Надворі і так жарко, а я лежу під ковдрою і п'ю гарячий чай з малини. І взагалі цікаво, де він взяв ту машину якщо її точно  у мене не було. Марк повернувся з аптечкою. Все ж, знайшов її.

Він поставив її на стіл а я відставила чашку і зручніше лягла на ліжко. Грати роль хворої, то грати ролю хворої. 

— Голова болить? — спитав він.

— Трішки, — гаразд, я збрехала.

Насправді в мене не було ані краплі дискомфорту і болю так точно. 

Рука хлопця лягла на моє чоло, і я намружила брови. Щось схоже я бачила в серіалах. Мимоволі я посміхнулася.

— Що? Чому ти смієшся? — спитав він забравши руку і сідаючи на краю ліжка біля моїх ніг.

Я ширше посміхнулася і просунулася вгору.

— Просто...зараз ти так дивно поводишся. Нас нічого по суті не пов'язує і ми просто як колеги. А ти, коли я трішки захворіла кинув роботу і заварюєш мені чай з малини.

Хлопець тихо засміявся.

— Що тут дивного? І дорого ж, ми не колеги. Хоча так, на роботі колеги але познайомилися ми скоріше. І скажу тобі, тоді в клубі як би ти не хотіла бути схожою на інших але ти відрізнялася.

Я нахмурила брови.

— Чим?

Марк знизив плечима.

— Просто...всі дівчата з якими я в той вечір бачився вони були абсолютно інші. І до того ж, хто прийшовши у клуб буде пити сік.

Я засміялася.

— Так щодо моєї поведінки. Це ж...просто елементарні прояви турботи. 

— Який у тебе сенс турбуватися про мене?

Від цього запитання моє серце пропустило декілька ударів чекаючи відповіді. Хлопець потер потилицю а тоді підвівся діствючи з аптечки термометр. Від цього знаку до вух прилив жар. Якщо Марк зрозуміє, що немає температури,то зрозуміє що можливо я і не хвора. Хлопець наблизився до мене і схилився але я нервово посміхнулася простягнувши руку.

— Я сама. Можеш принести мені чаю? — швидко придумала я.

— Він стоїть біля тебе, — сказав Марк піднявши брови.

Я нервово засміялася, поставивши градусник під руку.

— Як же я заговорилася. Я мала на увазі , можеш закип'ятити мені води в якусь пляшку? Я так змерзла жахливо у ноги.

Марк здається, був здивованим але все ж кивнув головою і пішов. 

Щойно хлопець зник з поля зору,  я дістала градусник і взяла чашку з чаєм, гасить опустила туди кінчик а тоді подивилася. Жах, у чаю 40° . Я ж попастися могла! Але, в мене точно не могла бути така те пература тому я почала махати рукою щоб трішки її зменшити. Добре, що градусник не новітній а старомодний котрим модна було легко маніпулювати. 

Коли почула тихі кроки то швидко поклала термометр на місце. Я посміхнулася коли Марк ввійшов і він відповів тим же. Хлопець підняв краї ковдри і я здивувалася як лагідно він підняв мої стопи ставлячи під них теплий пластик. Я ж вийняла термометр і простягнула хлопцю.

— Тридцять сім і п'ять, — прокоментував Марк.

Я важко видихнула.

— Ти напевно втомилася, лягай і поспи. Я не буду шуміти.

— Поїдеш на роботу?— спитала я з невеликою надією хоча малий відсоток мене і хотів щоб він залишився тут.

— Ні. Я взяв з собою ноутбук. Сяду в тебе на кухні. Якщо щось буде потрібно, то тільки гукни.

Хлопець нахилився раді мною і я підняла погляд до його очей. Здається, він хотів мене поцілувати але водну секунду випростався. 

— Надобраніч, — сказав він.

Я посміхнулася.

— Так...надобраніч.

Хлопець рушив до виходу а тоді повернувся назад до мене.  Минула секунда як його губи опинилися на моїх. Він супермен щоб так скоро переміщатися?