Розділ 8

В мене було бажання сховатися від свого будильника десь далеко під ковдру, але все ж між померти від цієї спеки під нею не хотілося через що я вийняла свою голову і обурливо видихнула. Потягнувшись до телефона вимкнула надокучливу мелодію "Без тебе мене нема" І хотілося б щоб і мене не було, але на жаль я є. І робота є. Та, попри це я вирішила ще з три хвилинки полежати.

Чорт! Це три хвилинки мало б бути а не три години! Я підскочила з ліжка скидуючи ковдру. Господи, що робити? За що хапатися? Аааааа і мене паніка. За пятнадцять хвилин я повинна бути на роботі. Але...добиратися туди тільки двадцять на таксі. А я навіть не одягнена. 

Я зупинилася посеред розкиданих речей. Стоп. Спокійно. Я ж повинна бути хитра. Тому, я забрала свій мобільник із ковдри на котру його схоже скинула і почала ритися не в шфі а телефонні книзі. І це я звичайно дівчина а не якась президента? Звідки в мене стільки номерів?

Я закотила очі важко видихнувши. Нарешті знайшла. Довгі гудкиперервалися бадьорим голосом.

— Сонце встало не з того ракурсу?

Я нахмурила брови.

— Що ти маєш на увазі? Сонце сходить завжди з одного ракурсу.

У телефоні почула важкий видих.

— Я мав на увазі що ти - це сонце, яке раптом піднялося не з тієї сторони і освітило мій телефон твоїм іменем.

Я закотила очі.

— Ти сам зрозумів що сказав?

Запала тиша.

— Чому телефонуєш? Засумувала? В нас всього десять хвилин до того щоб побачитися.

Я ледь е впустила телефон від згадки чому я дзвонила. Я погурила голову. Сподіваюся це допоможе.

— Мене не буде. Я захворіла трішки.

— Трішки, це як? В тебе жар? Група? Кашель? Живіт болить?

Я ледь стрималася від кидання фрази "Вухв болять, бо хтось тут забагато турбується" але стрималася.

— Я просто погано почуваюся. Невелика гарячка. Думаю що завтра все пройде. Просто сьогодні не вийду на роботу. 

Чоловік кинув короте "Одужуй " і я скинула виклик. Ноги почали крутитися в танці. Так. Колишня Єлизавета точно б так не вчинила. Але її більше немає. Є тільки я, і на хитрощах зароблений вихідний. 

З дому я вирішила не виходити, а то побачить мене хтось з роботи і розкаже цьому Марку. А визнавати, що я збрехала не хотілося б. Тому я замовила доставку, і пішла прибирати одяг з землі. У двері подзвонили. Нічого собі? Оце я розумію, швидкісна доставка. Я не дивилася у вічко а одразу відчинила двері і завмерла з відкритим ротом. Важка рука лягла на моє чоло

— Щось не відчуваю температури, — сказав Марк котрий стояв навпроти мене.

Я ледь стримала здивуіання. Гаразд, вірите що я щось не ляпнула? І я не вірю.

— Що ти тут робиш?— спитала я.

— Приїхав лікувати свою працівницю. Не впустиш? І взагалі, якщо тобі погано то краще не стій. І де ти без тапок!

Його поведінка мене насмішила. До моменту як я опинилася на його руках.

— Ей, відпусти! Ти ж також можеш заразитися. Не страшно?

Хлопець хмикнув.

— Не переживай. Будемо тоді разом тут сидіти. Де твоя кімната? Чи ти вже здорова?

Я шоковано зиркнулв на хлопця і показала рукою в бік спальні. Хлопець пішов і я ледь не вмерла із сорому.

— В тебе була весела нічка? Ясно чому захворіла...— сказав він зупиняючись перед купкою розвалених речей.

— Від такого жар не отримують. Хоча, якщо чоловік гарячий звичайно ж...

— Господи, про що ти думаєш? Я про те, що ти пила з кимось а а тоді а п'яну голову повиймала речі і заснула на них. А ти думаєш взагалі не про то.

Я почервоніла  Здається втричі більше. Справді, про що я взагалі думаю? І про що я думала, ляпаючи що захворіла? І як тепер викручуватися?