Розділ 6

— Поїдь зі мною завтра на зустріч.

Я здивлвано підняла свої брови.

— Все? І що тут жалюгідного чи такого що ти не хотів казати?

— На зустріч з моїми батьками. Як дівчина.

Я хмикнула і плсміхнулася.

— Жарт? Вони в тебе щось не дуже. Чому б тобі не знайти когось дугого? Або ж сказати батькам що у тебе немає дівчини? Або ж вигадати що вона захворіла щи щось на рахунок цього?

— Я пять років вигадую батькам різні причини.

Я здмвлвано присвиснула.

— А зараз?

— А зараз батько погрожує, якщо я не покажу ту саму дівчину він пртмуслвл видасть якусь доньку пвртнера за мене. А вибач, я не маю бажання псувати життя собі і дівчині.

Я підняла свої брови. 

— Весело.

Наскільки ця ситуація нагадувала мені мою власну? Але я принаймні не брехала батькам, бо...стоп.

— Чекай, яущо тобі пять років доводиллся брехати то скільки тобі?

Хлопець хмикнув .

— Думаєш, мені вісімнадцять як і тобі?

Він сперся до машини і примрцжив очі. Я кивнула головою в знак згоди.

— Якщо  я скажу що мені двадцять з гаком,ти вважатимеш мене старим?

Я хмикнула. 

— А наскільки "гак" великий? Можга без цих загадок?

Хлопнць посміхнувся і схилив голову на бік.

— Двадцять один

Я не стримала свого сміху 

— Серйозно? Всього двадцять один? Ти таким тоном говорив що я думала тобв далеко за двадцять пять.

Хлопець посміхнувся. А я ж звела свої брови.

— Батьки хотіли видати тебе заміж у шіснадцять? Це ж навіть не повноліття.

Хлопець знизив плечима.

— Я б сказав що видали. Я рік назад типц розлучився. Точніше між мною і тією дівчиною не було нічого. Я після весілля поїхав сюди. Батько позлився але дівчина через тиждень також була тут. І досі є. Знаєш, у чужій країні не так важливо чи ви чоловік і дружина чи звичайні люди. А батьки ж думали що ми живемо щасливе подружнє життя.

Мої брови злетіли вгору. Зараз бажання видати мене у вісімнадцять не здавалося таким і поганим.

— Нас поєднували тільки справи батьків. Але її помер рік назад. Тоді ми і розлучилися. А зараз батько знову знайшов вигідну кандидатуру. Але я вперто ігнорую її. Хоча...здається дівчині також абсолютно все одно на мене.

Я здригнулася від пориву вітру. Марк відкрив дверцята машини.

— Сідай, я підвезу тебе.

Я посміхнулася. Марк сів у середину та завів двигун.

— Я згідга, — сказала я глянувши на хлорця.

Він здивлвано зліцняв брови.

— На що?

— На роботу та зустріч. Думаю, якщо я допоможу тобі уникнути шлюбу це буде чудово для мене.

Марк посміхнувся і глянув на мене.

— Ти найкраща. Щавтра вранці я заберу тебе і поїдемо в офіс. А в обід до батьків. Сподіваюся вони не наьриднуть тобі за дві хвилин.

Я не стрималася і посміхнулася.

— Повір, думаю після моїх твої точно не будуть аж такі неприємні.

Вранці я довго стояла перед дзеркалом обираючи одяг. Все ж, виграв білий топ із сукнею-теніскою. Волосся я залишила на плечах. Зробила легкий макіяж та підвівши губи блиском сзопила сумочку виходячи на вулицю. Машина Марка зупинилася біля мене за десятб хвилин. Я одразу ж щаскояила всередину у своїх босоніжках на шпильці.

— Вибач, забирпв батьків із аеропорту і трішки не розрахував час. Довго чекала?

У авто був кондиціонер тому я узгодила силу із розумом прийнявши рішення не злитися на Марка.

— Хвилин десять. А твої батьки хіба не наймали авто?

Марк закотив очі.

— Батько Українець. Знаєш, у нього з французами як у собаки з котом. Він не правильно вказав час і замовлення, так що я прокинувся не від будильника а розлюченого батька.

Я засміялася

— Так що, у нас є легенда? Там першої зустрічі, поцілунку?

— Думаю, батьку не варто знати що ти Українка. Тоді він може знайти твоїх батьків а в такому випадку нам обом не буде весело. Так що думай, якої ти національності?

— Італійка, — сказала я посміхаючись.

—  Італія? Можна поцікавитися чому?—спитав Марк перш ніж авто зупинилося перед офісом.

— Це друга країна куди б я хотіла поїхати якби не виявилосся квитків тільки у Париж.

Марк засміявся і ми вийшли з авто. День обіцяє бути веселим.