Розділ 5

Я лежала на своєму ліжку і гортала інстаграм. Всі ці...доньки партнерів батька бісили. Одна десь у палаці культури. Інша в опері. Третя в парку а четверта десь на курсах. Всі вони тут такі зразкові, чесні і...до огиди милі. Хоча я чудово знала їх. Одна, після палацу поїде до клубу. Інша з опери не повернеться додому, а третя взагалі не факт що пробуде на тих курсах більше ніж день. Всі вони...грали свої ролі перед батьками. Але не переді мною. А айгірше...коли їх ставлять у приклад а ти знаєш справжню натуру і ледь стримуєшся щоб не розказати. Але ж не можна. Інакше на одному з аукціонів у тебе або випадково каблук підломиться, або ти спіткнешся нарівній орозі. А найгірше що я бачила...це коли одна з доньок віддала пресі фото іншої з хлопцем і ліжку. І це був точно не якийсь партнер.

Звичайно ж, це мега весело, але...є й інша сторони. Я закотила очі коли мені вкотре дзвонила мати. Все ж, після десяти проігнорованих викліків я вирішила відповісти.

- Привіт мамуся, - сказала я солоденько.

- Єлизавета, я не хочу знати як ти іще там. Чому ти не повернулася? 

Я стримала важкий видих.

- Я ж сказала, дома буду тільки через місяць. Я хочу відпочити.

- А вдома цього не можна зробити? Ми б поїхали сімєю разом із одним із партнерів на курорт. Наприклад в Одессу, не хоче тут то полетіли б до Венеції чи там Італії. 

- Мамо, якби я хотіла з вами то поїхала б з вами. А я хочу побути сама. Смостійне життя, розумієш?
Ні, вона не розуміла. Саме тому мама скинула виклик а потім написала що обірвався звязок. Як не як, а брехати їй було негарно. Я криво посміхнулася та піднялася крокуючи до холодильника. З губ зірвався важкий видих коли я зрозуміла що тут нічогісінько немає. 

Я переодягнулася у довгу сукню, легко нафарбувала губи блиско та заколола волосся крабиком вийшла із квартири. Спустившись на низ я пішла у сторону супермаркету. Інтернет, велика сила.

Незабаром я стояла на касі з кошиком. І чому попри пізній час все одно людно?

- Я допоможу, - почула я над вухом і різко повернулася.

- Господи, Марк. - прошепотіла я.

Він простягнув руку до мого кошика але я знову повернулася спиною.

- Я у повній здатності втримати чотири кілограми у своїй руці. - сказала я і запхала телефон і сумочку.

- Я знаю. Але просто хочу руки підкачати. Зали ж тепер дорогі. а допомога таким милим дівчатам не потребує оплачення.

Я хмикнула. Він легко торкнувся ручки і я все ж відпустила її. 

- Ти думала над моєю пропозицією?

Черга посунулася. Я повернулася бо нього.

- Щодо роботи у офісі?
Він нахмурив брови.

- Я ж тільки це і пропонував.

Я істерично засміялася але різко заовкла адже всі погляди повернулися до нас.

- Вибач, ти іще запропонував стати друзями на місяць.

Хлопець закотив очі.

- Ліза, визнай що ти не така зразкова. Я запропонував просто побути друзями, а що ти вже там видумала то я і знати не хочу. Розумієш...

Я бачила що він хотів щось іще сказати але різко затнувся.

- А гаразд, забий, - хлопець поклав мій кошик на касу до котрої нарешті дійшла черга і повернувся до літнього чоловіка позаду.

- Я забув іще дещо взяти, ідіть замість мене, - він вийшов із черги і попрямував між полицями а я задумалася.

- Дівчино, то ви пакет будете брати? - я здригнулася глянувши на продавщицю.

- Пакет...так, пакет, - промимрила я під ніс.

Вийшовши з супермаркету я стала неподалік. Пройшло напевно з пів години перш ніж Марк нарешті вийшов середини. Він швидким кроком покрокував до стоянки і до потрібного автомобіля.

 - Марк, зачекай, - гукнула я а він навіть не зупинився а тільки кинув продукти на заднє сидіння і відкрив передні двері але я встигла наблизитися і торкнулася рукою їх, закриваючи. Хлопець глянув на мене і запитально здійняв брову.

- Що, Ліза?
Я важко видихнула.

- Чому ти злий? 

Він хикнув.

- Я абсолютно спокйний. Тільки не розумію, чому ти і досі тут. Тікай, я ж той хто на твою думку потребує такої дівчини як ти тільки на одну ніч. Той, хто на твою думку не може дати роботу людині котра має вміння і потребує її просто так. У твоїй голові, всі співробітники потрапили до мене через ліжко. Хіба не так?

- Ти сам це придумав, а я цього не казала. І взагалі то, я чекала тебе тут весь цей час.

- Навіщо? - хлопець запитально здійняв брови а я почала перебирати пальцями. 

А справді, навіщо?
- Ти хотів іще щось сказати в черзі, але втік як останній боягуз. Я хотіла дізнатися що саме.

Хлопець змикнув.

- Серйозно, ти чекала на мене щоб спитати за те чого  я не схотів сказати?
- А ти пів години ховався у супермаркеті, серйозно?

Хлопець хмикнув і потер свї очі. Вигляд зараз він мав не зовсім бадьорий.

- А немає що скахати. А у супермаркеті я не зовався. Не міг обрати найспілішу диню. Знаєш, це ж важко дивитися на зовнішність а не бачии що всередині. А поспішні висновки...вони як хвороба. Можуть бути болючими для людини.

- Серйозно? Ти зараз читаєш мені психологію дині?

Я не стрмиала посмішку а хлопець хмикнув і також посміхнувся.

- Напевно, ти вважаєш мене ще тим шибанутим.

Я похитала головою.

- І хто говорив щось про поспішні висновки? Гаразд, я готова працювати у тебе перекладачем. Це справді дає мені перспективу. Але, я не розумію звідки ти знаєш про моє володіння мовами. А іще...в мене є умова.

Брови хлопця здійнялися вгору.

- Умова? У тебе?
- Так, у мене. Ти кажеш що хотів сказати.

Марк засміявся.

- Ти щараз як мала дитина. Кажу ж що нічого важливого. Забий. Я знайду для цього і іншу.

Я здивовано глянгула на нього.

- Іншу? Цікаво на що ж.

- Ти вважатимеш мене найжалюгіднішим чоловіком якщо я про це скажу.

- А ти спробуй.

Я з викликом глянула на нього а Марк криво посміхнувся. Що ж він і ще може запропонувати?