Епілог 1: День весілля

Через два місяці після тієї чарівної ночі в Парижі настав день, якого вони чекали з нетерпінням — їхнє весілля. Ранок розпочався з легкого хвилювання і щастя. Мілена прокинулася в оточенні найрідніших подруг, які допомагали їй з нарядом, ніжно укладали волосся та акуратно накладали макіяж. Кожен дотик був наповнений любов’ю, кожна усмішка — підтримкою.

Паралельно Марк з батьком та друзями готувався в іншій кімнаті, поправляючи краватку, згладжуючи костюм і обмінюючись жартами, щоб розвіяти легке хвилювання. Він не міг дочекатися моменту, коли побачить Мілену в її весільній сукні.

Коли настав час, їхні погляди зустрілися вперше — і це було наче магія. Мілена сяяла, як ніколи раніше, а Марк відчув, що він найщасливіша людина на світі.

Церемонія пройшла під ясним небом, серед квітів і усмішок близьких. Коли настав час тостів, слово взяла сама наречена. Вона підняла келих, її очі світилися щастям і любов’ю.

— Марку, — почала вона, — мені пощастило зустріти тебе. Ти став для мене всім — моїм другом, моїм захисником, моїм натхненням. Кожен день з тобою — це дар, який я хочу берегти все життя.

Вона зробила паузу, глянувши в його очі, і посміхнулася ще ніжніше.

— У мене для тебе є весільний подарунок.

Мілена дістала з кишені конверт і повільно простягнула його чоловікові. Марк розгорнув його і витягнув фото — маленьке, але неймовірно значуще. На світлині було зображено ультразвукове сканування їх майбутньої дитини.

В його очах з’явилися сльози — несподіване, але таке щире розчулення. Він обережно подивився на Мілену, здавалося, що все навколо зупинилося.

— Ти… — прошепотів він, не стримуючи емоцій, — ми станемо батьками…

Він міцно обняв її, і цей обійм сказав більше, ніж будь-які слова. Там, серед друзів і родини, у сяйві весільних вогнів, почалася їхня нова історія — історія великої любові, яка скоро подарує їм найцінніше диво.
Марк міцно тримав в руках конверт, а погляд його був наповнений ніжністю і захопленням. Він підвівся з місця, зробив крок до Мілени і, глянувши їй в очі, прошепотів:

— Це найпрекрасніший подарунок, який я коли-небудь отримував. Я ніколи не думав, що зможу любити тебе ще більше, але тепер знаю — наша любов народжує життя.

Мілена посміхнулася крізь сльози і схилилася до нього, їхні губи знову зустрілися в ніжному поцілунку, який ніби обіцяв безкінечність їхнього щастя. Гості в залі затихли, відчуваючи цю особливу хвилину, коли любов і надія заповнили кожен куточок.

— Я хочу, щоб наше життя було сповнене радості, — сказала Мілена тихо, тримаючи руку чоловіка. — І я знаю, що з тобою все буде добре. Ми разом — і це найголовніше.

Марк обережно поклав фото до кишені піджака, ніби берегтиме там найцінніший скарб. Він обійняв Мілену ще раз, і в цей момент їхні серця билися в унісон, відчуваючи початок нового, дивовижного розділу.

Гості підняли келихи за здоров’я молодят і їхнього майбутнього малюка. Лунали теплі слова привітань і побажань, а навколо стояла атмосфера справжнього свята любові і надії.

Пізніше, коли вечір перейшов у танці, Марк і Мілена танцювали, тримаючись за руки, дивлячись у майбутнє, яке вже чекало на них з новими викликами і неймовірними радощами.
Після святкового вечора, коли останні гості пішли, а зорі тихо мерехтіли над містом, Марк і Мілена нарешті вирушили додому — у своє нове спільне життя. Вони сіли в машину, тримаючись за руки, відчуваючи солодку втому і безмежне щастя.

Дорога пролягала через тихі вулиці, а у салоні панувала тиша, наповнена думками про майбутнє. Коли вони дісталися до місця призначення, Мілена ще не могла повірити, що це — їхній новий дім.

Марк відчинив двері і міцно взяв її на руки, як у перший день знайомства, ніжно піднявши над порогом. Вона розсміялася, трохи здивовано поглянувши на нього:

— Марку, ти що, я можу і сама — сказала вона.

Він усміхнувся у відповідь і промовив:

— Це наш дім, і я так хочу. Хочу і буду носити тебе на руках до кінця своїх днів

Вони зайшли в будинок, і Мілена застигла від здивування. Це було не просто житло — це був дім, створений з любов’ю і турботою. Світлі кімнати, великі вікна, через які проникало сонячне світло, просторий вітальня з каміном і маленька затишна кухня, де вже стояли свіжі квіти.

Марк спустив Мілену і взяв її за руку і провів до великої кімнати з видом на сад.

— Я спроектував цей будинок сам, — сказав він з гордістю, — думав про кожну деталь, уявляв, як ми будемо жити тут разом, як будуть рости наші діти. Це все — для тебе, для нас.

Мілена стояла, не вірячи своїм очам. Її серце наповнилося теплом і вдячністю.

— Це найкрасивіший подарунок у моєму житті, — прошепотіла вона, притискаючись до Марка.

Вони обійнялися, і в цю мить дім, який Марк створив з любов’ю, став справжнім гніздечком для їхнього щасливого майбутнього.