Розділ 18: "Початок їх вічності"

Три місяці відпустки були для них ніби новим життям. Вони, нарешті, могли відкласти всі справи, втекти від метушні й плисти за течією пригод. Подорож була не просто зміною місць — це була подорож у глибини їхніх сердець, час, коли вони відчували, як росте їхня любов і довіра.

Починаючи з Італії, вони смакували кожну миттєвість. Рим з його древніми вуличками, Венеція, де плавали в гондолах, і Тоскана — з золотими полями соняшників і м’яким світлом заходу. У кожному місті вони відкривали нові грані одне одного — від ніжних усмішок до сміливих обіймів і перших поцілунків ранкової прохолоди.

У Греції вони дивилися на безкраї сині горизонти, сидячи на кам’янистому березі, тримаючись за руки. Кожен захід сонця здавався маленьким святом, а Марк, тихо шепочучи їй ніжні слова, знову і знову вклонявся її красі.

Іспанія принесла жаркий ритм фламенко і шепіт вулиць Барселони, де вони вперше танцювали так близько, що їхні тіла зливалися в єдине ціле. Вечорами, коли місяць високо сяяв у небі, Марк вкривав Мілену своїм пальтом і вони йшли вулицями, загублені в поцілунках і мріях.

І ось вони опинилися в Парижі — місті, яке завжди асоціювалося з коханням, мріями і великими почуттями. Перше ранкове світло проникало крізь вікна їхнього готельного номеру, і Мілена прокинулася від лагідного поцілунку Марка в шию. Він тихо прошепотів:

— Добрий ранок, моя любов.

Їхні дні в Парижі були сповнені неймовірних моментів. Вони гуляли вузенькими вуличками Латинського кварталу, смакували шоколадні круасани і пили каву у маленьких кафе, спостерігаючи, як життя міста пульсує навколо. Кожен дотик Марка, кожен його погляд розкривав перед Міленою новий світ, світ, де вони двоє — головні герої.

Одного вечора вони опинилися на терасі ресторану, що виходила на Сену. Вогні міста відбивалися у воді, а в повітрі витала м’яка музика акордеона. Марк взяв Мілену за руку і провів її до краю тераси, де не було нікого поруч — тільки вони і нічне небо.

Він глянув їй у вічі і повільно нахилився, їхні губи зустрілися у довгому, солодкому поцілунку, який ніби зупинив час. Цей поцілунок був сповнений всіх тих почуттів, що накопичувалися за місяці їхньої подорожі: ніжність, пристрасність, вдячність і велике кохання.

Коли вони відділилися, Марк дістав з кишені маленьку оксамитову коробочку. Серце Мілени прискорилося. Вона дивилася, як він відкриває її, і виблискує перлина — просте, але неймовірно красиве обручка.

— Мілено, — сказав він зі сльозами на очах, — кожен момент з тобою — це подарунок, що я не хочу втратити. Ти наповнила моє життя світлом і радістю. Чи станеш ти моєю дружиною? Чи розділиш зі мною всі радості й труднощі життя?

Її очі заблищали від сліз щастя. Вона кивнула і, не відриваючись, відповіла:

— Так, Марку. Я хочу бути з тобою назавжди.

Вони обнялися, і Марк знову поцілував її — теплий, глибокий поцілунок, який промовляв про вічність і нерозривний зв’язок двох сердець. Париж навколо став мовчазним свідком їхньої любові, і весь світ здався найкращим місцем для двох.

Вони сиділи довго, тримаючись за руки, розмовляючи про майбутнє, що тепер було таким яскравим і певним. У кожному погляді, у кожному дотику відчувалася обіцянка бути разом у будь-яких обставинах.

І поки зірки мерехтіли над їхніми головами, Марк і Мілена знали: попереду їх чекає новий розділ життя — найпрекрасніший і найщасливіший, бо він буде сповнений кохання.