Розділ 13: Розкрита таємниця

Вечір був теплим, тихим, наповненим ароматом липи. Марк і Мілена сиділи за столиком на терасі невеликого ресторану за містом. Ліхтарики над головою мерехтіли золотими крапками, а навколо грала м’яка джазова музика.

Вони сиділи поруч, а не навпроти — так, щоб час від часу торкатися колінами. Марк тримав її руку в своїй, погладжуючи пальцями, і тихо розповідав якусь кумедну історію з юності. Мілена сміялася, відчуваючи, як добре й спокійно їй поруч із ним.

Вона нахилилася ближче, щоб щось прошепотіти, і Марк м’яко торкнувся її губ своїми. Поцілунок був теплим і затяжним, таким, який забирає відчуття часу.

Але саме в цю мить за їхніми спинами пролунав знайомий голос, який перетворив повітря на лід:

— Ви… серйозно?

Мілена завмерла, серце пропустило удар. Вона повільно обернулася і побачила Кіано. Його погляд був палаючим — суміш болю, гніву й невіри. Він стояв, стискаючи кулаки, наче намагаючись втримати себе від вибуху.

— Кіано… — почав Марк, але син різко підняв руку, зупиняючи його.

— Ні. Не зараз. Не після того, що я щойно побачив.

— Це не так просто, як тобі здається… — тихо сказала Мілена, але слова звучали безсило.

— О, мені все більш ніж зрозуміло, — гірко засміявся він. — Ви просто вирішили зруйнувати все, що було. І знаєш що, тату? У тебе вийшло.

Він розвернувся й пішов у темряву, залишивши їх удвох із тишею, яку тепер неможливо було зруйнувати жартом чи теплим словом.

Мілена відчула, як пальці Марка міцніше стиснули її руку.

— Це мало колись статися, — сказав він, дивлячись їй у вічі. — І тепер ми повинні вирішити, чи йдемо далі разом.

Вона ковтнула клубок у горлі, розуміючи, що вибір уже зроблений.