Розділ 2: Погляд крізь тишу

Вітальня будинку Марка була просторою й світлою. Великі панорамні вікна відкривали краєвид на густий сосновий ліс, де вітер тихо колихав верхівки дерев. На стіні висіли чорно-білі фотографії старовинних будівель, а поруч стояв рояль, вкритий тонким шаром пилу, ніби ним давно не користувалися. Запах смаженої риби з лимоном і травами змішувався з ароматом дерева та кави.

Марк привітав Мілену легкою усмішкою. У його рухах не було показної гостинності — лише природна впевненість людини, яка почувається на своєму місці. Він потиснув їй руку, і Мілена відчула теплі, сильні пальці, які тримали її руку рівно стільки, щоб цей дотик залишився в пам’яті.

— Радий знайомству, Мілено, — його голос був низьким і спокійним, але мав дивну інтонацію, ніби він уже чув її ім’я раніше й воно йому сподобалося.

— І я рада, — відповіла вона, намагаючись зосередитися на ввічливих словах, а не на тому, як пульсує серце.

Кіано, не помічаючи нічого особливого, повів їх до столу. Вечеря була домашньою, але продуманою: запечена риба, свіжий салат, теплий хліб. Марк підливав вино, розповідав кілька історій зі своєї роботи. Його погляд час від часу зустрічався з Мілениним, і в цих коротких митях було більше, ніж у всіх словах вечора.

Вона слухала, але ловила себе на тому, що вивчає його руки, рухи, як він поправляє сорочку, як легко сміється. У його сміху було щось чоловіче, тепле, і водночас небезпечне.

— Ви любите архітектуру? — спитала вона, щоб розірвати незручне мовчання між ними.

— Люблю створювати простір, у якому людям добре, — відповів він, дивлячись їй прямо в очі. — Мабуть, як і у стосунках. Важливо, щоб було місце для світла і повітря.

Вона відвела погляд, щоб приховати, як ці слова її зачепили.

Вечір тривав. Кіано жартував, Марк підтримував розмову, але під поверхнею цієї звичайної вечері відчувалася невидима нитка, що натягувалася між ними. І коли вони прощалися біля дверей, Марк ще раз потиснув їй руку — трохи довше, ніж личить батькові хлопця.

У машині дорогою додому Мілена мовчала. Кіано щось розповідав, але її думки були зовсім в іншому місці. Вона не хотіла визнавати цього, але зустріч із Марком залишила в ній дивне тремтіння, яке не зникало навіть уночі.

Вона розуміла: це початок чогось забороненого. І це її лякало — але й тягнуло водночас.