3

Кімната мені сподобалась, затишна, хоча для двох дівчат вона невеличка, але зате тут добре. Майже як вдома, прирівнювати не збираюсь, бо дім - це дім, особливо моя кімната найкраща, яка залишилась пустувати одною. У кімнаті прибрала, і поскладала усе на свої місця, щоб часом не перекинути на завтра, бо зараз геть сил в мене немає, на жаль.

І тут згадую, що не зателефонувала до мами. Вона мабуть вже розхвилювалась, і дзвонить до всіх лікарень, які є у Львові. Не скажу, що мама панікерка, але буває, що хвилюється за усе, що пов'язано мною.

- Боже, доню! Невже ти до мене подзвонила? - мама тихо зітхала.

- Так, мамо. В мене все добре. Приїхала, і заселилась.

- Ти, напевно, голодна. Йди щось поїси, а то геть з голоду в тому гуртожитку можеш вмерти.

- Мамо, все нормально. Я не голодна, хвилююсь за завтрашній день. Ви як?

- Та, як ми? Нормально. Хвилювалися за тебе, поїхала одна в чуже місто.

- Розумію, але в мене все добре. Йдіть вже відпочивайте!

- Гаразд, завтра набереш коли прийдеш з навчання, а головне обов'язково вранці поснідай. Чуєш?

- Так, слухаюсь вас капітане! - посміхнулась.

- Без жартів.

Ну можна вважати, що моя мама панікерка. За те я її люблю, вона дорогоцінна для мене. Вона подарувала мені життя, і вклала у мене всю свою любов, яку я оберігаю. Мама - це найдорожча, найкраща у світі людина, яка завжди поруч, і завжди підтримує в будь-яку хвилину.

Я так втомилась із дороги, навіть не помітила як вирубалась моментально. Багато думок, які поглинули в міцний сон. Та хвилювання нікуди не зникло в мене. Це жах, якщо чесно.

Вранці прокинувшись від сигналу будильника, якого наставила на 7:30, шукаю телефона під подушкою, і нарешті вимикаю його. Мені так не подобаються звуки будильника, що хочеться його розбити на частини, але без нього я не зможу прокинутися.

Поглянувши у дзеркало, зрозуміла, що мені потрібно негайно вмити своє обличчя. Моє обличчя виглядає гірше, ніж у відьми. Хоча відьми навіть гарні, та коротше не туди зайшла своїми думками. Вперше, що я бачу це синці під очима, які мене дратують аж шалено. Ніяк їх не можливо, замалювати та зараз вони мені не потрібні.

Зелені очі, схожі на алмаз, блищать коли сонце сяє. Тонкі брови, ніс довгий, прямий. Ще можу про себе розповісти, люблю фарбувати губи помадою рожевим відтінком. І на додачу у мене шоколадного кольору волосся, яке я обожнюю, особливо коли воно хвилясте, пряме не надто цікаво. Хоча, чесно з'їхала з теми.

Збираюсь тепер на навчання. Одягаю для початку скромно. Штани, схожі темної ночі, біла сорочка. Та чорні підбори. Помітила за вікном тепло. Люди ходять без пальт, і я ще перевірила відкривши вікно, щоб краще дізнатися на свій погляд. Волосся вирішила сплести крабом, він срібний.

Коротко познайомились ми з одногрупниками на парі, і приступили до навчання. Сьогодні не так багато роботи, лише поки, що ознайомлюємося з усім процесом навчання.

Я завжди любила вчитися, і батьки - це приклад для мене, які показали мені любов до книг. І саме від батьків зрозуміла, що хочу навчати маленьких дітей у школі. Саме батьки є для нас, тими людьми з яких ми беремо для себе приклад. Бо саме у нас є їхні гени, які переходять до нас коли народжуємось.

Ще я не познайомилась із своєю сусідкою по кімнаті. Говорили, що вона не вчасно захворіла, і залишилася вдома. Я трохи засмутилась, бо так і не знайшла для себе компанію, точніше немає ні з ким поспілкуватися. Звісно шкода, бо ж очікувала, що приїде моя сусідка по кімнаті, і зможемо нарешті познайомитись.

Не гаючи часу, пішла на кухню. Хоч добре, що вона у нас є, а то вже думала, що її навіть не існує. Здавалось би непоганий гуртожиток, але щось сюди не вистачає, хіба що домашнього затишку, який лише є вдома.

Кухня невеличка, але поки усі гуляють, байдикують, я буду готувати собі обід, хоча скажу, що готую вечерю. Надворі вже п'ята година вечора, звісно ще не вечір, але мені так подобається тиша, в яку можна закутатись в покривало, і спокійно спостерігати як минає вічність.

Моє життя воно уже так швидко змінюється, мов ще вчора ходила в садочок, потім шкільні роки, а вже сьогодні університет. Незвично трохи для мене, але воно того варте, щоб дізнаватися чогось нового, бачити як інші здобувають знання в нових для усіх місцях. Кожен із нас шукає десь для себе прихисток аби насолоджуватися життям аби не втрачати ті миті, які тікають на годиннику щоразу, і не встигаєш повернути голову як воно зникає за нами.

Поки мої думки захопилися філософією, я приготувала макарони, і посипала у сковорідку тертий сир. Якби у нас побачили італійці чи хто там придумав таку страву, то вони, напевно, б знепритомніли на місці. Та для мене зварити макарони - це раз плюнути на асфальт, ніж випікати, хоча випічку я прям обожнюю. Вона для мене на першому місці, особливо круасан із какао, а зверху натерти чорного шоколаду, який додає трішки гірчинки, від чого я можу просто розтанути від такої насолоди.