Епілог

І скажіть, що мрії не збуваються?

Колись маленька дівчинка Ліза мріяла про те, що виросте і стане принцесою, що вона вдягне розкішне плаття,  білосніжну фату та білі туфлі на високих підборах, а її коханий Марк побачить її такою красунею, закохається і одружиться на ній. Сьогодні саме той день. Ліза вже не в маминій гіпюровій кофті і не шматок тюлі у неї на голові, а неймовірно прекрасна сукня, яка дивовижно підкреслює її струнку фігуру, тонку талію, її округлі і звабливі форми.  Вона, як справжня принцеса із казки йде до свого коханого Марка. Її за руку веде тато, а вона трохи хвилюється, але впевнено крокує йому на зустріч. Вона мріяла про це все життя. І кохала все життя тільки Марка, інших  ні хлопців, ні чоловіків для неї не існувало. Ліза терпляче чекала, коли Марк побачить в ній жінку і вірила, що він обов’язково покохає її.

Марк дивився на свою маленьку Лізу і перед ним наче все життя пробігло за мить. Неначе це було вчора… Він вперше побачив зовсім крихітну дівчинку, одягнену як лялька, возив її у візочку та пишався тим, що йому доручали таку важливу місію, витирав сльози, коли вона плакала і рятував листком подорожника її збиті колінця. Згадав, як давав прочухана хлопцям, навіть не розбираючись у тому, хто був винен Ліза чи хлопчик, який її образив. Раптом він зрозумів, що знає Лізу так давно, а Ліза знає його все своє життя – вони як одне ціле, яке Марк не дасть нікому зруйнувати. Він дивиться на свою таку дорослу і неймовірно чарівну Лізу, і не вірить своїм очам. Він милується її красою, витонченістю і грацією. Її тонку талію здавалося можна було обхопити долонями, і так хотілося йому зараз підхопити свою таку дорослу Лізу і закружляти. І нехай весь світ почекає!

-  Яка ж вона прекрасна, і яким я телепнем був раніше, що цього не помічав і ображав її. Як же я кохаю тебе, Лізонько, - думав Марк, обіймаючи її поглядом.

Коли Ліза підійшла до нього ближче, Марк взяв її за руку, злегка притягнув до себе, подивився в її ясно-сині очі і побачив в них щастя. Він не міг налюбуватись своєю принцесою.

Ліза здавалося не відчувала землі під ногами, в неї неначе крила виросли.

-  Я люблю тебе, моя принцеса. Ти найчарівніша наречена! Ти найпрекрасніша, моя маленька Ліза! – шепотів їй Марк.

-  Я доросла жінка, Марку, не забувай, - вдавано сердилась на нього.

-  Я пам’ятаю, кохана! Люблю! – шепотів і не відривав погляду від нареченої.

-  Марку, я найщасливіша жінка у світі. Я люблю тебе, мій коханий Марку! – а очі її сяяли від щастя.

-  Я постараюсь зробити все, щоб ти була щасливою, - ніжно не відриваючи погляду дивився на неї, - а ще я так тебе хочу, - шепотів їй вже на вушко, від чого Ліза трохи зашарілася і почервоніла мабуть до самих кінчиків волосся.

-  Потерпи, Марку, - шепотіла йому, а сама була думками з коханим, бо їй так хотілося, щоб та неймовірна перша ніч повторилася ще раз.

В ту ніч Марк був таким ніжним, уважним і терплячим до неї. Він зумів так її підготувати, що вона навіть не зрозуміла, що все вже відбулося, вона знала, що може бути боляче, але болю не відчула. Її в ту мить переповнювали лише почуття блаженства і насолоди, вона повністю розчинилася в своєму коханому, повністю довіряла йому. А він просто кохав її, пестив, огортав поцілунками і був на вершині щастя і задоволення від  близькості зі своєю Лізою.

Весілля було казковим, як і хотіла Ліза. Це було свято двох люблячих сердець, які так довго йшли до свого кохання і свого щастя.

Найнесподіванішим стало те, що букет нареченої спіймала Ольга Владленівна, на заздрість іншим дівчатам, які виявилися не такими спритними. І це чудова прикмета! Ольга Владленівна знайшла своє кохання, а чому б і ні? Їй лише п’ятдесят два! А запізнілим коханням виявився водій Еліни – Станіслав. В них так швидко все завертілось і закрутилось, що всі вирішили – не за горами може бути ще одне весілля.

Ще на сімейній нараді, на якій Марк зібрав: маму, батька, Еліну і Лізу, насварив всіх, окрім Лізи звичайно, і попросив, щоб всі помирилися так, як хотів бачити у себе на весіллі справді щасливими своїх рідних. Родичі вимушені були піти на поступки, і згодом допомагали у підготовці до весілля всі разом, бо клопоту було багато.

Найактивнішою виявилась Еліна. А хто б і сумнівався, скажете ви! Еліна змогла об’єднати навколо себе все дівоче царство. З Лізою досить швидко знайшла спільну мову, вони чудово порозумілися одна з одною. Ліза навіть довірилась Еліні, щоб та допомогла у виборі весільної сукні, знаючи її витончений смак. І не прогадала, сукню вибрали справді розкішну.

До весільного ескорту Еліна залучила Ольгу Владленівну, маму Лізи, Лізу, і  звичайно свого водія Стаса. Він возив їх по всіх салонах і бутіках, терпляче тягав важкі сумки, коробки і ще цілу купу всякої всячини. От саме в цій метушні Ольга Владленівна зблизилась із Станіславом. Він дуже мило називав Ольгу Владленівну – Олечка.  І як розцвіла жінка! Аж помолодшала, добріша стала і нарешті почала жити для себе. З того раділи всі. А особливо Дмитро Іванович, бо до нього найчастіше долітали всі нарікання і невдоволення від Ольги.

Марк з батьком намагалися зайвий раз не вмішуватись  у весільні клопоти, вони лише слухняно виконували всі ті доручення, які на них покладали жінки. Найбільше перепадало Станіславу, але здавалося він отримував від того лише задоволення.

Від батька Марк і Ліза отримали шикарний весільний подарунок – квартиру в столиці, куди згодом переїхали. Звичайно молодята залишили і свою роботу в кав’ярні, від чого засмутили Валерія Петровича, але він так бажав, щоб Марк з Лізою біли разом, що його навіть не хвилювала відсутність хороших кадрів у кав’ярні.