Розділ 13

-  Еліна? – вигукнув Марк.

Ліза так міцно трималася за руку Марка, що він відчув, як її кігтики уп’ялися йому в шкіру. Вона вся тремтіла і була на межі істерики. Неначе не звичайну жінку побачила, а привид.

Не помічаючи навколо нікого, окрім своєї коханої Еліни, Дмитро Іванович одразу пішов до неї на зустріч і вигукнув:

-  Еліночко, кохана, -  допомагаючи спуститися їй по сходах.

Еліна граційно подала свою руку, охопивши його долоню своєю. На її тонких пальцях з акуратним нюдовим манікюром, красувалась неймовірно розкішна обручка з діамантом.

Еліна була прекрасна, неначе фея із казки. Її світло-русяві  локони падали легкими хвилями навколо миловидного доглянутого обличчя, очі сяяли, губи вабили. А ніжна посмішка зводила з розуму.  Вона була такою  витонченою і граційною, що важко було відірвати погляд від неї. Її ідеальний стан огортало блакитно-бірюзового кольору плаття, яке підкреслювало ідеальну фігуру. А бежеві туфлі на високих підборах робили її ще стрункішою.

Марк відчув, як його серце гучно забилось, він не міг відвести погляду від неї. На мить йому здалось, що всі ті почуття, які були колись, і які він намагався ретельно приховати, знову повернулися. Він відчув несамовите бажання близькості з цією жінкою. "Навіщо це мені?"- думав.

Еліна, як ні в чому не бувало, тихо промовила:

-  Добрий день, Марку! – підійшла до нього, легенько торкнулася його плечей і поцілувала у щоку, залишивши на його шкірі і одязі аромат неймовірно звабливих парфумів.

-  Добрий день, Лізо! – обняла і теж поцілувала у розрум’янену щічку Лізу.

Ліза ледь трималась на ногах від хвилювання. Ще нещодавно вона була такою щасливою, а зараз… В грудях нило, а душа розривалась на тисячі мілких частинок.

Еліна це помітила і раптом сказала:

-  Марку, Ліза, ви втомилися з дороги. Зараз вам Софія покаже ваші кімнати, де ви зможете привести себе в порядок після довгої подорожі. Знаю, що у вас є багато запитань, тож зустрінемось пізніше за обідом і про все поговоримо, - і огорнула Марка і Лізу привітною посмішкою.

Невідомо звідки виринула Софія, одягнена в спеціальну уніформу, і підійшла до них.  Ліза думала, що таке є лише в кіно, а тут виявляється, що ні! Вони попрямували по сходах на другий поверх. Кімната Марка була поряд.

Марк лише провів поглядом Лізу, навіть не поцілував, чим засмутив її ще більше. Вона так хотіла, щоб він пригорнув її до себе, подивився в очі, сказав щось ніжне, вона хотіла впевнитись у тому, що він її справді кохає… А тут!

Ліза зайшла до своєї кімнати, вже не помічаючи навкруги нічого, її більше нічого не тішило і не цікавило, вона відчувала, що її кохання стало таким крихким і в будь-яку хвилину могло  розсипатися на безліч уламків. На очі навернулися сльози. Вона ледь заставила зняти з себе одяг, прийняти ванну та переодягтися.

-  І що вдягти? Я і гадки не мала, що все так обернеться… Взяла лише пару джинсів та светрів. А ця Еліна?! Вона ж така шикарна, куди мені до неї?! – роздумувала Ліза, розуміючи, що якби і було в неї якесь гарне плаття зараз, то вона все одно не змогла б перевершити Еліну. – Вона навмисне розвела нас по різних кімнатах. Я це відчуваю. Марк… Що тепер буде? – і зрадлива сльоза покотилась по щічці.

Ліза стояла біля вікна і вдивлялась в далечінь, дивилась і не бачила нічого, сльози застелили їй очі і припинити їх вона ніяк не могла. Раптом почула легкий стукіт у двері. Ліза обернулась і ледь чутно мовила:

-  Хто там?

Двері відчинились. На порозі стояла Еліна. Ліза вся затремтіла. Де її Марк? Навіщо він її залишив одну, саме тоді, коли він їй так потрібен?!

-  Лізонько, у вас все добре? – привітно запитала Еліна.

-  Краще не буває, - самій собі сказала, а в голос промовила, зібравши всі останні сили до купи, - Дякую, все добре.

-  Бачу, що ви засмучені? Ви плакали?

-  Зі мною все гаразд! Я втомилась після дороги. – трохи роздратовано мовила.

-  Добре, через півгодини спускайтесь вниз, все вже буде готове до обіду.

-  Дякую, - похмуро відповіла.

Еліна причинила за собою двері і Ліза почула легкий стукіт у двері сусідньої кімнати, туди де був Марк. Двері відчинилися. Ліза прислухалася до нерозбірливих голосів, розуміла, що її коханий Марк говорить з Еліною. Вона підійшла ближче до своїх дверей, прислухалась в надії, хоча б щось почути! Але голоси затихли і пропали. Ліза не знаходила собі місця від ревнощів. Вона тихенько відкрила двері і винирнула з кімнати. Тихо маленькими кроками підійшовши до кімнати Марка, прислухалась. Розмови чути не було. Вона чула лише стукіт свого серця, яке бабахкало так, що інші звуки перестали існувати. Ліза здивувалась: «Чому вони мовчать?» Вона торкнулася дверної ручки і ледь чутно відхилила двері.

-  Еліно, ви неймовірна! Я від вас божеволію!  - шепотів Марк Еліні, - Що ви зі мною робите? Я закоханий дурень, намагався якось від вас звільнитися! Я намагався знайти виправдання своїм почуттям до вас! Але все марно! Я не знаю що робити! Я думав, що вас не побачу більше ніколи, а тут – знову ви! Еліно, я кохаю вас!

-  Марку, - шепотіла Еліна, перейшовши на «ти», - Ти мені теж дуже подобаєшся, я одразу закохалась в тебе. Але різниця у віці мене зупиняла…  Я  думала, що все мине, але ні. Я намагалась сховати все за щасливою маскою, але … в мене нічого не виходить. Марку! Я кохаю тебе!