Розділ 12

-  Принцеса моя маленька, - шепотів на вушко Лізі Марк, ніжно обійнявши і поцілувавши у скроню, - Нам довго їхати, а ти сьогодні так рано прокинулась. – Ліза прихилила свою біляву голівку до Марка, закрила очі і задрімала.

Вже о п’ятій ранку Марк з Лізою сиділи в маршрутці. Лізу і просити не потрібно було, щоб вона поїхала. Дівчина сама запропонувала:

-  Ти собі як хочеш, а я їду з тобою до твого батька.

Марк і збирався її взяти з собою, це ж Ліза! Як без неї? Вона повинна бути поряд.

Дорога довга до столиці, майже шість годин. Маршрутка зручна, в середині тепло. Довелось навіть зняти верхній одяг. Лізу розморило зовсім, вона швидко заснула у Марка на плечі, а він прихилився до неї і теж задрімав.

 Прокинулись від того, що оголосили зупинку. Ліза захотіла вийти, бо зголодніла та і «носик вирішила припудрити». Марк пішов за нею. У придорожньому кафе купили поїсти, бо трохи зголодніли, випили кави.

Півдороги  проїхали, ще три години і будуть на місці. Марк передзвонив батькові і сповістив, коли приблизно приїдуть на вокзал. Дмитро Степанович вже більш бадьоріше говорив по телефону, але хвилювання ще відчувалося:

-  Синку, я чекаю на тебе! Я такий радий, що ти їдеш до мене!

-  Тату!  Я їду не один, - вирішив повідомити батькові про Лізу.

-  А з ким? – запитав той.

-  З Лізою!

-  З Лізою? – перепитав.

-  Так, це моя кохана дівчина, - гордо відповів, а та зацвіла, як квітка від Маркових слів.

-  Так, це ж чудово! – почув радість у голосі батька син. – Передавай Лізі привіт! Ми чекаємо на вас!

-  Тоді до зустрічі! – бадьоро і впевнено відповів Марк і посміхнувся.

Нарешті дісталися Києва. Вийшли, витягли валізи з багажника. Марк почав роздивлятись на всі боки, намагаючись впізнати серед великої кількості людей, що шниряли по вокзалу свого батька.

І тут він застиг на місті, вдивляючись в обличчя чоловіка, який стояв на відстані декількох кроків від нього. Одразу зрозумів, що це був його батько. Дмитро Іванович і Марк були дивовижно схожі один на одного. Батько неначе Марк, тільки старше, а Марк неначе батько, тільки молодше. Ті ж самі світло-карі очі, акуратний прямий ніс, ледь припухлі губи, навіть зачіска була схожа на зачіску Марка. Відрізнявся лише тим, що мав невеличку професорську борідку, акуратно вистрижену.

Ліза також помітила неабияку схожість між батьком і сином, і одразу здогадалася, що той  дорослий чоловік, який не відриваючи погляду дивиться на Марка і є його батько.

-  Тату! – тихо прошепотів, а потім прискорив кроки йому на зустріч і вже за мить, вони стояли обійнявши один одного.

-  Синку, нарешті я тебе можу обійняти і просто бачити, - зі сльозами на очах шепотів Дмитро Іванович, прижимаючи до себе сина.

Ліза стояла недалеко біля них, однією рукою тримаючись за валізу, а іншою витираючи свої сльози, що раптом почали котитися по рум’яних від морозу щічках. Марк трохи відсторонився від батька, розвернувся до Лізи і сказав:

-  Тату, це моя Ліза! – і поманив її рукою до себе.

Ліза підійшла ближче, подивилась на чоловіків своїми ясно-синіми очима. Марк однією рукою тримаючи батька, іншою обхопив Лізу і вона опинилась в обіймах між двома такими дужими і такими гарними чоловіками.

-  Це моя маленька Ліза, татку. – знову повторив Марк притискаючи ближче до себе дівчину і цілуючи її у скроню.

Батько лише посміхався дивлячись на них.

-  Що ж ми стоїмо на морозі, мерщій беремо речі і ходімо в машину. – запропонував їм Дмитро Іванович.

Коли Ліза побачила ту машину, до якої привів їх батько Марка, вона не утрималась і вигукнула:

-  Оце так тачка! Круто!

Марк глянув на неї і лише посміхнувся. А Дмитро Іванович відкрив багажник і почав вкладати у нього валізи.

Сам автомобіль був блакитно-бірюзового кольору, чим одразу вирізнявся серед величезної кількості припаркованих авто. Він сяяв і виблискував, що аж боляче було дивитись на нього. Коли Ліза опинилась в середині, то побачила білого кольору шкіряні сидіння, в салоні аж пахло чистотою. Тоді вона подумала про себе: «Оце так татко у Марка! Цікаво, де він працює і ким? Може якийсь депутат? Хоча ні, не схожий на депутата. А може наркоділок?» Вона вмостилась на задні сидіння і не могла ніяк заспокоїтись від побаченого. Легенько пальчиками торкалась оббивки і роздивлялась в різні боки, не вірячи своїм очам, що опинилась в такому шикарному автомобілі. Вона ніколи не бачила таких машин, куди вже сидіти в ній, та ще і їхати!

Марк сів поряд з батьком на переднє сидіння. А Ліза дивилась на них ззаду і думала: «Це ж треба таке! Ззаду їх взагалі можна сплутати?!»

-  Ви втомилися з дороги, я розумію, але нам їхати доведеться ще десь годину. Так що вмощуйтесь зручно, пасмо безпеки пристебніть і вперед.

Дмитро Іванович завів мотор і машина рушила, так тихо, безшумно, плавно. Ліза дивилась у вікно автомобіля на вулиці, які пробігали повз них. Інколи задивлялась на вітрини магазинів, яскраво прикрашених до Різдва. Їй здавалося, що вона принцеса із казки, яка сидить у кареті і мчить по засніжених казкових вулицях у свій палац. Ліза ще та була мрійниця!