Розділ 6

Розділ 6

-  Привіт! – тихо мовила.

-  Привіт! – відгукнувся і зазирнув дівчині прямо в очі, наповнені любові і смутку.

-  Як ти, Марку? – раптом запитала.

-  Нормально, – одразу відповів, не відводячи погляду від дівчини, яка трохи зніяковіла і опустила очі, -  А ти? – поцікавився.

-  З кожним днем все краще, і краще, - у відповідь посміхнулась.

Їх погляди на мить зустрілися і Марк задумався: «А вона гарна! Не помітив, коли подорослішала».

-  Тоді я піду, - тихо мовила Ліза, а голос видав хвилювання, - на мене чекають.

Останнім часом Ліза перестала набридати Марку, шукати приводу позлити його, чи дорікати дурними запитаннями. Вона поводилась занадто тихо, не привертаючи до себе уваги. Її наче не було.

Лишень зібралась йти, як раптом зі свого кабінету показався Валерій Петрович. Оцінюючим поглядом ковзнув по цій, як йому здавалось, проблемній парочці і рявкнув:

-  Слухайте, ви! Ви мене вже дістали! – Марк з Лізою обернули на нього здивовані погляди і завмерли на мить, не розуміючи, про що говорить управляючий, і що вони зробили не так.

-  Не розумію вас? Ви про що? – дивуючись і знизуючи плечима запитав Марк.

-  Як про що? Скільки вже можна водити хороводи один навколо одного? – і запитально втупився поглядом спочатку на Марка, а потім на Лізу.

-  Ви про що, Валерію Петровичу? – ніяк не міг зрозуміти Марк.

Ліза стояла винувато кліпаючи очима і дивилась на начальника.

-  Я і не дивуюсь тобі, Марк, що ти не розумієш про що мова. Як каже Єгор – ти з прибамбахом був, з прибамбахом і залишишся. Себе зводиш і дівчину теж. Та візьми приголуб її, обійми, слова теплі скажи – і буде вам обом щастя. Ні, вони один одного терзають, щось постійно виясняють, сваряться, дідько його вхопи, ревуть. Дістали! Чуєте! – не заспокоювався Валерій Петрович, з кожним словом підвищуючи голос, - І не дивіться на мене так, неначе два бовдура! Я все сказав, - гримнув і грізно глянув на них, - Тепер до роботи! Швидко!

Ліза нічого не сказавши мерщій заховалась в підсобці, а Марк, як школяр, що отримав двійку, розвернувся і винувато, насупивши брови, почав щось переставляти, поправляти, одним словом, зображати бурхливу діяльність.

В цю мить знову почувся голос Валерія Петровича, який не довго думаючи, зірвався з місця і стрімголов помчався до вхідних дверей з вигуками:

-  Доброго ранку! Ну, нарешті, ви вирішили знов завітати до нашої кав’ярні, - неначе британську королеву зустрічав з почестями Валерій Петрович Еліну, не вистачало лише килимової доріжки та гучних фанфар, - Проходьте, прошу, - провів її до столика, за яким вона сиділа минулого разу, допоміг зняти верхній одяг, і всівся поряд на стілець.

Марк обернувся і побачив Еліну. Жінку, яка так довго не давала йому спокою, і тепер, коли він наче трохи пригальмував, кров знову вдарила в скроні, а серце гучно забилось. Він достойно тримався, не видаючи нічим жодного хвилювання. Але в середині, була буря, ураган і заметіль разом взяті.

-  Марку, будь такий  люб’язний, приготуй нашій гості каву, - гукнув управляючий, і багатозначно глянув на Марка, мовляв: «Швидше готуй! Не зволікай!»

Марк заварив свіжо змеленої кави, аромат якої одразу розлився по кав’ярні. Поставив горнятко з кавою на  тацю і впевнено поніс Еліні. Підійшов ближче, подав каву, на мить зловив її погляд і відчув, що не зможе відірвати від неї очей.

-  Дякую, Марку! – мовила Еліна, а мелодія її голосу дістала до самого серця, - Я так скучила за твоєю смачною кавою. Вона, справді, в тебе найкраща, - мило посміхнулась Марку.

Марк не знав, що сказати, лише думав: «Вона скучила за кавою, а я божеволів за нею». Погляди їхні знову зустрілися. Марк стояв і не міг рушити з місця. Еліна помітила, що з хлопцем щось не так. З її очей одразу пропала посмішка, вона запитала:

Марку, с тобою все гаразд?

Валерій Петрович, як завжди, вліз туди, куди його не просили і відповів за Марка:

-  Не звертайте уваги, Еліно! Він трохи посварився зі своєю дівчиною. Самі розумієте, молодь! Все мине!

Еліна засяяла в посмішці знову, трохи заспокоївшись, але крадькома спостерігаючи за Марком, який пішов до свого робочого місця, бо вже позбігалися перші ранкові відвідувачі.

Валерій Петрович продовжував розважати Еліну, вона робила вигляд, що його уважно слухає, а сама, швидше за все мріяла, щоб цей чоловік залишив її у спокої.

Ліза вже переодяглась і зайшла на кухню, звідки могла вільно спостерігати за всім, що відбувається в залі. Помітивши Еліну, насупилась і направила на неї ворожий і злий погляд.

-  Що вони в ній знайшли? Що? Я не розумію?! Нічого ж особливого немає?! Жінка, яких мільйони, - думала Ліза.

Потім вирішила, що краще буде не дивитись в бік залу, а просто виконувати свою роботу. Дівчата вже наформували багато тістечок, а прикрашати їх потрібно Лізі, в неї це виходило найкраще.

Марк стояв за барною стійкою, і час від часу, кидав погляд в бік Еліни та управляючого, який продовжував набридати жінці. Потім вирішив його відволікти, покликав і сказав, що йому потрібно терміново їхати в кав’ярню, яка знаходилась в іншому районі міста так, як Валерій Петрович слідкував за роботою прикріплених до нього інших закладів єдиної мережі. А щоб не підставити себе, зателефонував знайомому хлопцеві, який працював там бариста і попросив затримати управляючого у себе, щось придумати, щоб той трохи позависав у них. Вони часто таке практикували між собою, бо Валерій Петрович інколи набридав і докопувався до всього, а витримати його нарікання було важко.