Розділ 4

Розділ 4

Йти на роботу після бурхливої ночі – ще те випробування! Вваливши декілька чашок міцної кави – трохи розвиднилось, але не на стільки, щоб адекватно сприймати оточуючий світ та нормально працювати.

-  Агов, Марку! Гляди не засни! Що вночі робив? – поцікавилася Ліза, розставляючи порцію свіжих тістечок на вітрині.

-  Згинь! Тебе ще тут не вистачало! І тобі я ще не звітував, - грубо відповів Марк.

-  Та, потрібен ти мені, - не заставила довго чекати на відповідь Ліза і попрямувала до кухні за черговою порцією тістечок.

-  Мало того, що добряче випив вчора, так ще й допався до тієї дівки, неначе голодний, - роздумував Марк, не помічаючи того, що вже хвилин п’ятнадцять тре ганчіркою на одному місці кавомашину, - Як доробити до кінця зміни? Треба ще, мабуть, кави випити. А голова то, бо-бо!

Аж раптом його роздуми перервались. Він почув у себе за спиною, бо саме розвернутий стояв спиною в бік відвідувачів, незнайомий жіночий голос.

-  Доброго ранку!

«Добре, якщо він для когось добрий» - бурчав собі під ніс Марк, розвернувся і застиг на місці.

До барної стійки підійшла симпатична жінка, даруючи привітну посмішку. Їх погляди зустрілися. Марк в одну мить відчув, що потонув в бездонній блакиті її неймовірно прекрасних очей, які випромінювали щастя. Він водночас неначе протверезів і не міг відірвати від жінки погляду.

-  Доброго ранку, - насилу видавив із себе, не відриваючи своїх очей від незнайомки, - Чого бажаєте?

-  Кави звичайно! – відповіла пані, продовжуючи мило посміхатись, а потім запитала, - А ви, часом, не Марк?

-  Марк, - відповів і уважно подивився на неї, дивуючись, - Щось я не пам’ятаю цієї жінки, -  думав, - серед постійних відвідувачів її ніколи не бачив.

-  Чудово! – вигукнула задоволено незнайомка, - Мені моя подруга рекомендувала заглянути до вашої кав’ярні, якщо я хочу посмакувати справжню ароматну каву. Каву від Марка! – легка посмішка не залишала її вуста, а її голос зазвучав у вухах Марка неначе ніжна мелодія.

-  Тоді влаштовуйтесь зручно за любим столиком, - одразу відповів трохи заїкаючись, - Я зараз для вас приготую каву і принесу, - а потім  запитав, - Можливо, ще чогось до кави? Тістечка, наприклад! Дуже смачні.

На що незнайомка відповіла, не ховаючи свою посмішку:

-  Ні, дякую! Я хочу спробувати лише славнозвісну каву від Марка! – огорнула хлопця ніжним поглядом, торкнувшись злегка його жовто-карих очей, від чого Марк, навіть, трохи знітився.

Незнайомка впевненою ходою попрямувала до столика, який стояв неподалік від вікна.

Марк вправними рухами чаклував над приготуванням кави, аромат якої одразу розлетівся по кав’ярні, а думки почали топтатися навколо незнайомки.

-  Хто вона? Звідки? – гадав, поки чекав на каву, - Яка чарівна пані!

Тим часом незнайомка зручно вмостилася на невеличкому диванчику, який стояв поряд зі столиком, зняла і повісила на вішак своє бежевого кольору пальто, і залишилась в блакитному светрі, який тонко підкреслював колір її неймовірно прекрасних очей, та бежевій плісированій  юбці, довжиною нижче колін. Статура її видавалась досить стрункою. А світло-русяве волосся легкими локонами огортало миловидне обличчя. Жінка була, хоч і досить доросла, але все в ній кричало про витончений смак. Так, вона виглядала, як дорога, розкішна пані, що швидше за все, не економить на собі.

Лише легка павутинка ледь помітних зморшок біля очей, видавала її вік. Шкіра на обличчі була гладка і бархатиста. А очі! Це блакитні озера, в яких можна легко потонути, і залишитись там на завжди. Легкий макіяж підкреслював її природну красу. А довгі тонкі пальці прикрашала ніжна і вишукана каблучка.

Вона дістала із сумочки якийсь блокнот і ручку, і почала швидко щось туди записувати. Потім заглянула до свого телефону  і знову зробила запис в блокноті. Її рухи були наскільки витончені, що привернули увагу Марка, як художника. В нього з’явилося бажання спробувати намалювати її портрет.   

Марк приніс для незнайомки горнятко ароматної кави, поставив на столі перед нею і промовив:

-  Прошу! – посміхнувся, не відриваючи від неї погляду, - Дозвольте сьогодні вас пригостити  справжньою кавою від Марка? Перепрошую не знаю вашого імені!

-   Еліна. Сподіваюсь, що тільки сьогодні, Марку. Дякую!

«Я чомусь так і думав, що ім’я в неї буде те ж незвичне» - розмірковував Марк.

Еліна не звертала уваги ні на кого, невеликими ковточками пила каву, про щось думала, чи мріяла. Її обличчя одразу ставало якимось серйозним, коли вона робила записи у блокноті.

Марк встигав обслуговувати відвідувачів і спостерігати за Еліною. Він вивчав кожен її рух, сканував до дрібниць риси її обличчя, роздивлявся кожну складочку на її одязі.

-  Щелепу підіпри, збочинець! – рявкнула на вухо Марку Ліза, - Соромно так витріщатись на жінку з ознаками клімаксу.

-  Та, пішла ти! – огризнувся хлопець.

-   Вже за бабцями впадаєш, збочинець! – не зупинялась Ліза і з презирством подивилась на нього.