Глава 21

Глава 21

Віщій сон

Отримавши посаду помічника міністра іноземних справ Йозефа Фішера, Павло зовсім не мав вільного часу і тижнями не згадував про батька. Підготовка зустрічей з іноземними  делегаціями, написання промов, консультації міністра по різним питання, різні делікатні доручення зблизили Фішера з Дітцем ще більше. Долі їх теж були схожі. Батьки Фішера, по національності угорець і німкеня були депортовані з Угорщини в 1956 році, а з 1968 року Йозеф Фішер оселився у Франкфурті-на-Майні. Павло знав цю історію і розумів, що Йозеф гостро відчуває несправедливість на особистому досвіді. Він розказував міністру по важку долю народу Україні при сильному спаді економіки і наштовхував Йозефа на думку давати більше віз для українців. Такий ненав’язливий вплив дав результат і у 1999 році було видано 150 тисяч віз, а в наступному вже 300 тисяч. Багато українців, що назавжди залишились жити в Німеччині в ці роки зобов’язані в цьому Павлу Дітцу. Сприяв в просуванні інтересів України в Німеччині і лідер Партії Зелених України Віталій Кононов. Що правда, пізніше стався візовий скандал. Йозефа Фішера опозиція звинуватила у зловживаннях при видачу віз українцям, але він мужньо вистояв і довів справедливість своїх дій.

Повернувшись пізно ввечері в готель з міністерства, Павло не роздягаючись впав у ліжко і миттєво заснув. Раптом двері відчинились і в кімнату увійшла мати разом з батьком. Вони тримались за руки і посміхались. Мати підійшла до сплячого Павла і рукою погладила по голові. В цей момент він прокинувся. На дворі вже був ранок і сонце піднімалось над обрієм. Реальність сну була настільки разючою, що в серці з’явилась якась невиразна тривога. Павло швидко поснідав, сів в автомобіль і поїхав в міністерство, але сон не йшов з голови. Роботи було багато, але він все не міг зосередитись. Близько другої години секретарка принесла Павлу телеграму. «Ваш батько помер похорони  в середу о 16 ксьондз Янош». Телеграма випала з рук і впала на підлогу. Сон виявився віщім.

Павло закрив обличчя руками, щоб не бачили його сліз. Секретарка підняла телеграму, прочитала і тихенько вийшла. Тепер Павло міг не приховувати своє горе.

Через кілька хвилин в кабінет увійшов Йозеф Фішер.

- Щиро співчуваю, друже. Ти вільний на тиждень. Білет на літак вже замовлений. Ось візьми п’ять тисяч доларів, потім розрахуємось. Тримайся і в дорогу.

В літаку Павло задрімав. В його сон знову прийшли батько і мати. Хтось прошепотів йому на вухо.

- Не плач за нами. Нам добре, але пам’ятай про нас.

Літак йшов на посадку і стюардеса просила всіх пристебнути ремені безпеки.

Через 3 години таксі доставило Павла в Смілу. Батько лежав в костьолі, а навколо горіли три свічки. Підійшов ксьондз Янош.

- Прийміть моє співчуття. Ваш Батько зробив всі розпорядження на випадок його смерті і для поховання все готово.
- Дякую вам за все, що ви для нас зробили, отче. Батько заповів, щоб його поховали разом з дружиною, але там немає другого місця. Ви можете під’їхати зі мною в мерію, щоб там дали дозвіл на поховання в одній могилі?

- Звичайно. Думаю вам не відмовлять.

Коли секретарка доповіла голові міста, що приїхав помічник міністра зовнішніх справ Німеччини, то він вийшов в приймальню і провів гостей в свій кабінет.

Питання з похованням Вільгельма разом з дружиною було вирішено миттєво.

- Я вам щиро співчуваю, пане Дітц. – Сказав мер. – Ви лише покажіть комунальникам могилу вашої матері і вони все зроблять безкоштовно за рахунок міської ради.

На кладовищі могила матері була прибрана ніби лише вчора, а біля хреста лежали ще свіжі квіти.

- Ось могила моєї матері. – Сказав Павло і комунальники приступили до роботи.

В костьолі отець Янош провів заупокійну службу в присутності сусідів і кількох прихожан. Павло стояв біля  труни батька і дивився на спокійний умиротворений вигляд його обличчя.

- Відмучився, - промайнула думка в Павла.

Лише на кладовищі він відчув, що по щоках течуть сльози. Його особисте горе вирвалось назовні і стало видимим для оточуючих. Коротка заупокійна тризна в поминальному кафе, гарні слова про покійного і чарка горілки, яка трохи притупила біль від втрати рідної людини.

- Пане Янош. Я маю всього тиждень відпустки і на мене чекають в міністерстві. Допоможіть мені встановити скромний пам’ятик моїм батькам.

- Приходьте до мене завтра після ранкової служби і разом виберемо щось пристойне.

Наступного дня Павло разом з отцем Яношем приїхали в підприємство по виготовленню могильних пам’ятників.  Була вибрана гранітна плита з чорного габро.

- Який напис має бути? – Запитав сивий майстер.

- Напишіть так: «Тут спочиває велике заборонене кохання. Вільгельм і Леся Дітц». Коли зробите, то встановіть на могилі, яку вкаже пан ксьондз. Візьміть аванс, а решту я залишу пану Яношу.

    Наступного ранку Павло знову прийшов на могилу батьків, став на коліна і помолився за упокій. Замовлене таксі, що чекало на нього біля воріт кладовища, помчало його в аеропорт і далі літак в Німеччину.

Так і з’явився в Смілі цей дивний пам’ятник великому коханню двох люблячих сердець. Павло продовжував служити радником Йозефа Фішера, а після закінчення його каденції перейшов радником до міністра культури. Зелені стали постійною фракцією в Бундестазі і підтримували зв’язки з Україною. Коли фашистська Росія напала на Україну Зелені Німеччини постійно передавали гуманітарну допомогу через лідера ПЗУ Віталія Кононова, але це вже зовсім інша історія.