Глава 20

Глава 20

Сила кохання

14 листопада 1999 року Леонід Кучма не без фальсифікацій був вдруге обраний на посаду Президента України. За час його першої каденції Україна опинилась в глибокій економічній кризі. Інфляція складала 2000% на рік, йшло пограбування державних підприємств і доведення їх до банкрутства. Був убитий лідер опозиції Вячеслав Чорновіл. Соціально-політична напруга досягла критичного рівня.
Восени 2000 Кучма був звинувачений у зникненні опозиційного журналіста — Георгія Гонгадзе (так званий «касетний скандал»).

Олександр Мороз оприлюднив аудіозапис, на якому нібито були записані розмови президента, глави адміністрації президента Володимира Литвина і міністра внутрішніх справ України Юрія Кравченка, що стосувалися зникнення Гонгадзе. Це послужило початком акції «Україна без Кучми», організованою опозицією. Учасники протесту проводили багатолюдні вуличні демонстрації та створили наметові містечка в центрі Києва. У 2001 році Верховна Рада безрезультатно кілька разів намагалася винести недовіру стосовно Леоніда Кучми. 21 березня 2011 року в постанові одного зі слідчих Генеральної прокуратури фігурувало прізвище Кучми, що пов'язано з потенційним визнанням того, що було перевищення службових повноважень. 23 березня 2011 року Леонід Кучма прибув до Генеральної прокуратури. Але, коли була спроба організувати там очну ставку його та Миколи Мельниченка, покинув прокуратуру.

Його звинувачували в незаконному продажі зброї, в організації побитті депутатів Олександра Єльяшкевича, лідера Зелений Віталія Кононова. Леонід Кучма втратив популярність в країні, і згідно з даними соціологічних досліджень не довіряло йому приблизно 60 % українців, тоді як довіряли 10-20 % опитуваних. У грудні 2002 р. опитування організації Міжнародна фундація виборчих систем показувало, що рейтинг довіри до Кучми знизився до найнижчої точки з часу обрання на посаду президента. Йому довіряло лише 12-14 % українців. Така ж тенденція була і у ставленні громадян до Верховної Ради та інших державних інститутів.

Всі ці бурхливі політичні події проходили повз Вільгельма Дітца. Він відсторонився від усього світу в своїй душевній трагедії. На вулицях він не помічав людей і перехожі з подивом спостерігали за ним. Одного разу хтось спитав його.

- Що з вами? Вам погано?

Вільгельм зупинився і ніби прокинувся від сну.

- Тринадцять років назад у мене померла дружина.

Час не притупив його душевний біль.  Леся приходила до нього в снах і це було так реально, що хотілось щоб сон продовжувався вічно, але наступав ранок і біль повертався. Здоров’я теж весь час погіршувалось, почалась стенокардія, темніло в очах, падав кров’яний тиск і доводилось сідати просто на землю. Вільгельм відчував, що кінець близько.

В неділю він, як завжди прийшов на службу в костел, а після закінчення попросив у ксьондза сповідатися.

- Я великий грішник, отче.

- Бог великодушний і прощає гріхі тим, хто щиро кається.

- Я повірив Гітлеру і прийшов вбивати людей на чужу землю та через два роки зрозумів свою помилку.

- Мільйони людей повірили Гітлеру і Сталіну, але всі вони були жертвами пропаганди і тепер спокутують свої гріхи щирим розкаянням. Бог простить вас.

- Це ще не все, отче. В Німеччині я одружився, але мене призвали на фронт. Тут в Україні я зустрів дівчину, яку до безтями покохав і прожив з нею все життя. Тринадцять років назад вона померла, а я все ще її кохаю. Бог простить мені зраду першої дружини?

- Бог – це любов, а любов керує світом. Жорстокі обставини відірвали вас від рідного дому і тому ви не винні.

- Дякую, отче. У мене до вас є прохання. Я відчуваю наближення смерті, син мій далеко, а рідних  тут немає. Візьміть ці дві тисячі доларів на моє поховання і сповістіть сина телеграмою.

- Всі ми в руках Господа, але милість його безмежна.

Я все зроблю, як ви хочете. Бог почує ваші молитви.

У Вольдемара ніби впав камінь з душі і він спокійним повернувся додому.