Глава 19

Глава 19

Солідарність Зелених

Незважаючи на завантаженість буденними справами, Павло не полишав інтересу до Зеленого руху Німеччини і на зборах розповідав про діяльність Партії Зелених України. Як КДБ слідкувало за лідерами та активістами і вважало ПЗУ антикомуністичною організацією, що світило в’язницею і концтаборами. Німці були шоковані, з якими труднощами Зелені України відвойовували карти забруднення радіонуклідами територій після Чорнобильської катастрофи. Лідери ПЗУ Юрій Щербак і Віталій Кононов відразу взяли орієнтир на співпрацю з німецькими  Зеленими, а Павло став зв’язковим. Почався обмін делегаціями, надсилалась в Україну гуманітарна допомога і екологічна література. Партія Зелених України стала членом Європейської партії Зелених, а в 1998 році Зелені в Україні і в Німеччині прийшли до влади.

Працюючи зі сміттям, Павло краще за інших розумів необхідність дбайливого ставлення до природи і діяльність Зелених з кожним днем приносила свої плоди. Рух за закриття ядерних електростанцій поширювався по всій Європі. Будувались сонячні і вітрогенеруючі потужності, але для промисловості цього було недостатньо.

Саме в цей час йшла битва між прихильниками холодного ядерного синтезу, відкритого Мартіном Флейшманом і термоядерниками. Чого тільки не писала тоді преса проти відкривача, скільки бруду було вилито на голову бідолашного Флейшмана, але джина вже було випущено з плішки і найбільш далекоглядні почали свої досліди. Їх було мало: японський університет міста Осака, Київський національний університет та окремі ентузіасти. Павло теж зацікавився цією темою і став консультантом в Зелених Вехстербаха. Згодом він успішно підтвердив свій український диплом і почав працювати на порцеляновій фабриці, як його батько.

Несподівано партія Зелених Німеччини виграла чергові вибори, Йозеф Фішер став міністром закордонних справ, а Павло Дітц став його помічником.

Так напружена праця і відданість ідеї захисту довкілля зробила Павла поважною людиною в німецькому суспільстві.

Вільгельм щиро радів успіхам сина і це здавалось йому якимось щасливим сном. Інколи він бачив Павла по телевізору біля міністра Йозефа Фішера і, не втерпівши, питав у прихожан костьолу.

- Ви вчора бачили мого сина по телебаченню?

Всі ввічливо кивали головами на підтвердження.

Павло наполягав, щоби батько приїхав в Німеччину назавжди, але Вільгельм вагався. Все ж через рік він приїхав в Берлін на зустріч з сином, що чекав його в аеропорту.

- В тебе вже сивина на скронях, синку. Як швидко йде час. – З сумом в голосі промовив Вільгельм.

- Так. Ніби вчора ми переїхали до Німеччини, а тепер я майже член уряду і до мене прислуховуються поважні люди. Як ти себе почуваєш, тату?

- За мене не турбуйся. Я даю собі раду і сусіди допомагають.

- Є всі ознаки, що росіяни готують проти України війну і це достовірна інформація наших спецслужб та політичних аналітиків. Вони не можуть змиритись, що Україна стала незалежною державою. Їхня пропаганда стає з кожним днем все агресивнішою і розпалювання ненависті до українців йде повним ходом.

- В це важко повірити, що росіяни будуть вбивати українців, братів по вірі.

- Справа не в окремих росіянах, а в імперський кремлівський владі. Пропагандою вони перетворюють людей на слухняних рабів, що будуть діяти по команді к Москви. Це вони роблять, починаючи з дитячого садочка, потім школа, фальсифікація історії і неофашист готовий. Ой! Вибач, тату.

- Ні, ні. Все нормально. Треба називати речі своїми іменами. Німецьку молодь і мене так само обдурювали патріотичними гаслами, а в результаті мільйони жертв.

А як реагує на це німецьке суспільство?

- Це закрита інформація і німці про це не здогадуються. Лише ми – Зелені ставимось до цього уважно в уряді, а інші фракції ні!

- Ну, дай Бог, щоби до війни не дійшло. А як діти?

- Вчаться в коледжі і на дівчат задивляються.

- Ну, це вони в мене. – Засміявся Вільгельм. – Сам таким був. У мене до тебе є одне делікатне прохання.

Постарайся поховати  мене поруч з твоєю мамою.

У Павла очі налились сльозами. Він розумів неминучість такого кінця, але гнав від себе сумні думки.

- Не думай про це, тату, але я виконаю твоє прохання за будь яку ціну.

- Тепер я можу померти спокійно. Я дуже сильно любив твою матір, незважаючи на всі жахи війни.

Вільгельм повернувся в Україну, щоби постійно носити квіти на могилу коханої дружини Лесі.