Глава 15

Глава 15

Україна незалежна

Розпад Радянського Союзу в останнє десятиріччя XX ст. є завершенням не лише 70-літньої історії багатонаціональної комуністичної імперії, а й фіналом понад 400-літньої історії поліетнічної Російської імперії. Він є частиною загального процесу зникнення поліетнічних імперій та їх розщеплення на національні держави. Прикладом в Європі стали Османська та Габсбурська імперії в XIX і на початку XX століття, а на неєвропейських територіях — деколонізація. Жовтневий переворот та радянська влада всього лише відтягнули розпад Російської імперії на декілька десятиліть. Розпад СРСР привів до незалежності 15 республік і появи їх на світовій політичній арені, як самостійних держав. Так Україна стала незалежною державою, але влада залишилась в руках старої комуністичної партійної номенклатури. Це був важкий час для народу України. Підприємства закривалися, зарплату не виплачували місяцями і багато людей хотіли змінити місце проживання. Вирішили покинути Смілу і Павло Дітц з родиною.

- Тату. Ми знайшли недорогий будинок у Вінниці на Старому місці і хочемо його купити. Ти поїдеш з нами?

- Ні, синку. Я залишусь біля моєї Лесі, а ви їдьте. Можливо ви ще зможете отримати право на проживання в Німеччині. Я ж бачу, що вам там сподобалось. Беріть всі ці гроші, що мені дав уряд Німеччини і будьте щасливі на новому місці.

Молодь переїхала, а Вільгельм залишився один доглядати могилу покійної дружини.

У Вінниці сусідом Павла виявися Андрій Гладкий, який просто марив попасти в Германію. У нього дід мав прізвище Гартман і онук вважав його німцем.  Андрій почав самотужки вивчати німецьку мову, змінив прізвище на Хартман, оббивав пороги німецького консульства в Києві, а ті його питали: за скільки купив паспорт? З 1991 року частина екологічної асоціації «Зелений світ» перетворилась на партію Зелених України, яка налагодила співпрацю з Зеленими Німеччини. Згідно з цією угодою Павло запросив приїхати в Україну Йозефа Фішера з гуманітарною місією, про що дізнався Андрій Гладкий (Хартман).

- Друже, Павло! Я вже ваш член партії Зелених. Я буду робити все, шо ви скажете. Познайомте мене з німцями.

- Гаразд. Йозеф приїжджає в райцентр Турбів з гуманітарним вантажем, а в тебе є автомобіль. Відвезеш мене туди в наступний вівторок?

- Без проблем! Тільки скажіть, що я член партії Зелених.

Поїздку в Турбів довелось на день відкласти, тому що митники ніяк не могли повірити, що німці везуть пральні машини, одяг, продукти, електроніку просто так в подарунок і лише дзвінок з Києва примусив їх забути про можливий хабар. Йозеф Фішер привіз з собою ще вісім колег і всі перезнайомились. Андрій на ламаній німецькій відразу заявив, що він партайтгеносе (член) партії Зелених, що в Україні жахлива екологія, що радіація після Чорнобильської катастрофи покрила всю область і намагався постійно бути в центрі уваги. Павло лише посміхався, дивлячись на таку активність. Закінчилось все тим, що Андрій цілий тиждень возив німців на екскурсії і на останок випросив запрошення приїхати в Німеччину. Співробітники німецького консульства, де вже Андрія знали, з недовірою прийняли запрошення і не дуже охоче відкрили візу. Приїзд колеги по партії з України німецькі Зелені сприйняли з великим ентузіазмом. Андрія провели по всіх пивних, покатали на американських гірках, познайомили в мером міста, а на фермі Йозефа він так старався, що перебирав картоплю за двох. Його також познайомили з симпатичною дівчиною Ірою, родину якої з Поволжя комуністи виселили в концтабори Казахстану, як німецьких колоністів, ще до війни. Німеччина проводила політику репатріації німців і вона вже мала німецьке громадянство. Іра була інвалідом дитинства через вивих суглоба і трохи кульгала. Андрій не довго думаючи, запропонував їй з ним одружитись. Вона вагалася, але обіцяла подумати. Переконавшись у серйозності його намірів, Іра приїхала у Вінницю, де познайомилась з батьками Андрія. І ось він знову в Німеччині подає документи на одруження, але мерія не хоче їх приймати, мовляв ти шлюбний аферист і так хочеш отримати громадянство. Втрутився лідер Зелених Йозеф Фішер і Андрій з Ірою одружились. Почався складний період адаптації до нового суспільства.

- Алло, Павло. – Дзвонить Андрій з Німеччини. – Ти уявляєш, приходжу з роботи додому, включаю відео з України і плачу.

- Потерпи. Ти звикнеш, коли вже вільно будеш говорити по-німецьки.

- Ти не розумієш. Тут зовсім інші люди. Поговорити немає з ким. Гутен морген, гутен таг і це все!

Через рік Андрій взяв кредит в банку, купив клаптик землі і побудував двоповерховий будинок в селі, а Іра народила двох дітей. Німецька мрія стала реальністю.