Глава 14

Глава 14

Сенсація дня

Вранці містечко Вехстербах з передачі радіо «Свобода» та телеканалів дізналось про унікальний випадок повернення на батьківщину колишнього обер-лейтенанта Вільгельма Дітца і це була сенсація. Всі мешканці обговорювали це на роботі, на вулицях в ресторанах, а пронирливі кореспонденти вже з самого ранку чатували біля будинку Дітців. Пастор Мартін за чашкою кави теж дізнався про неймовірну новину і це його сильно схвилювало. Адже він стільки років приховував від сторонніх сам факт існування Вільгельма і тому відразу пішов до свого автомобіля.

Анна прокинулась першою і через вікно кухні побачила, як під’їхала автомашина і зупинилась біля її будинку.
З неї вийшов пастор Мартін, до якого відразу підбігло кілька журналістів.

- Що вам відомо про цю історію? Це ви передавали листи з СРСР? Чому ви стільки років мовчали? – Запитували журналісти к клацали фотоапаратами.

- Всі інтерв’ю потім. - Відмахнувся пастор Мартін і зайшов в будинок.

- Добрий ранок, фрау Анна. Вітаю вас з родинним святом і з ласки Господа поверненням вам батька. На жаль мати Вільгельма не дочекалась побачити сина, але вона була дуже щаслива, дізнавшись, що він живий.

- Дякуємо вам отче за все, що ви для нас зробили. Батько одягається і через хвилину прийде. Сідайте в крісло.

Почулися кроки і у вітальню зайшов Вільгельм. Він відразу зрозумів хто перед ним і, впавши на коліна, поцілував пастору руку. Він тихо промовляв слова подяки, а очі були повні сліз.

- Заспокойтеся, пане Вільгельм. Я лише виконав свій обов’язок. Сідайте поруч і поговоримо про вашу подальшу долю. Можливо ви б захотіли залишитись в Німеччині?

- Дорогий отче. Мене в Україні вберегла любов моєї дружини, але вона померла і я маю бути поруч з нею, а діти нехай самі вирішують свою долю.

- На дворі на вас чекають журналісти і, щоб їх позбутись, треба дати інтерв’ю. Потім я проведу вас до могили батьків.

- Поснідайте разом з нами, отче. – Сказала Анна, готуючи каву.

В кімнату увійшли Павло з дружиною і привітались.

Після короткого сніданку Вільгельм з пастором вийшли на вулицю і відповіли на питання кореспондентів, а ті прожогом кинулись до своїх редакцій, щоб зацікавити читачів і збільшити тиражі газет.

     Кладовище містечка було розташоване на околиці і обнесене кам’яним  муром. Біля входу була капличка на стіні якої висіла дошка з іменами загиблих на війні. Там було і прізвище Вільгельм Дітц. Всі зупинились і, схиливши голови, перехрестились. На кладовищі був ідеальний порядок, доріжки підметені і трава скошена. На могилах батьків стояли два кам’яні хрести з іменами померлих. Вільгельм поклав букет квітів і подумки помолився, а пастор прочитав коротку проповідь. Ввечері молодь пішла оглядати місто, а Вільгельм з Анною залишились удвох.

- Аню. Я вже бачу бажання Пауля з дружиною пожити в Німеччині, але як отримати дозвіл від влади?

- На даний час це важко. В Німеччині багато нелегальних емігрантів з Африки і Азії. Я маю знайомого з партії Зелених Німеччини Йозефа Фішера, а Пауль екологічний активіст. Їх треба познайомити і це може спрацювати. Зелені мають сильний вплив на владу.

Наступний день приніс несподіваність: їх запрошував до себе бургомістр міста, який прислав за ними автомобіль.

На порозі магістрату їх зустрів службовець мерії і провів їх в кабінет бургомістра. Курт Шольц зустрів гостей дуже тепло.

- Я радий вас вітати ветерана Другої світової війни і вашу родину з прибуттям на батьківщину. Ваш випадок унікальний для всієї Німеччини. Преса тільки про це і пише, а громадяни вже надіслали вам багато подарунків. Вам по закону належить пенсія близько двох тисяч доларів.

- Дві тисячі доларів?! – Перепитав вражений Вільгельм.

- Ну, це ще не все. Ви ще можете двічі на рік проходити безкоштовне лікування, держава частково оплачує поїздки по місцям, де ви воювали, є інші пільги. Вам треба лише поновити документи і ми вам в цьому допоможемо.

Трохи отямившись, Вільгельм подав бургомістру свою офіцерську книжку.

- О! Це був би дуже цінний експонат для нашого музею.

- Сказав бургомістр.

- Я не проти. Все давно в минулому. – Відповів Вільгельм і подякував Курту Шольцу за запрошення.

Аудієнція закінчилась, але всі ще довго були під враженням можливостей, які перед ними відкривала Німеччина.

- Тату. Я ще хочу познайомити вас з лідером Зеленої партії нашого міста Йозефом Фішером. – Запропонувала Анна. – Для Пауля це може бути корисним. Зелені дуже швидко набирають політичну вагу в Німеччині і всій Європі.

- Вези нас, доню. Це просто якийсь щасливий сон.

Вони виїхали з міста і поїхали сільської дорогою, якість якої була просто чудова.

- Як це німці дороги будують, що вони не розсипаються після кожної зими, - думав Павло. - Чи в них руки інші?

- Ферма Йозефа Фішера займається вирощуванням картоплі, яку потім частково переробляють на спирт. – Розповідала Анна. – А ще в нього є коні, на яких він катає всіх охочих за винагороду. Він живе з дружиною і батьком – ветераном війни, який завжди ходить з рушницею і охороняє маєток. Він навіть одного разу підстрелив, якогось агресивного волоцюгу, який заліз на приватну територію.