Глава 13

Глава 13

Дойчланд

Вперше за багато років Вільгельм їхав в зручному чистому купе поїзду Київ – Варшава. Молодь жваво перемовлялась, а він слухав назви станцій і згадував, як він їх проходив з боями під час війни. Спротиву радянських військ майже не було і механізовані колони оточували великі угруповання. Управління військами Жуковим було втрачено і сотні танків стояли вздовж доріг. Великий котел був під Уманню і було захоплено тисячі полонених. Пригноблені народи не хотіли воювати за червоного ката Сталіна. Все ж втрати у німецьких військ були. Ось тут під Ковелем загинув його товариш Вальтер Кауфман. Його розірвало снарядом і довелось збирати тіло по частинам. Це було шоком для Вільгельма і з’явились перші сумніви в доцільності цієї війни. Пригадав він, як з квітами зустрічали німецькі війська радянські солдати, що йшли назустріч союзникам згідно пакту Молотова-Ріббентропа. Пізніше в 1941 його піхотна дивізія за три години захопила місто Брест, а радянська пропаганда ще й досі розповідає про героїзм військ Червоної армії. А ось станція Ягодин на кордоні і перевірка документів. Це триває досить довго. Молоді прикордонники прискіпливо вдивляються у фотографії в паспорті та обличчя пасажирів. Далі йдуть митники з деклараціями про кількість валюти і наявність золотих прикрас. Павло з Наталкою явно нервували, вперше перетинаючи кордон, а Вільгельму було байдуже. Він думками був в далекому минулому і навіть не помітив, як поїзд рушив. Пасажири заспокоїлись і полягали спати, а у Вільгельма перед очима були зруйновані міста і села і тисячі біженців, які йшли самі не знаючи куди. За перші тижні війни Німеччина витратила майже весь запас бомб і снарядів. Якби Франція почала наступ і не удар в спину полякам зі сходу, Польща могла б вистояти. У Варшаві їхній вагон відчепили і далі вони мали летіти літаком у Франкфурт-на Майні. В цей час у Польщі було неспокійно, постійно проходили мітинги і страйки профспілки «Солідарність». Тому родина Дітців швидко доїхала до аеропорту і тільки в літаку трохи заспокоїлись. Молодь тихенько перешіптувалась, а Вільгельм з нетерпінням чекав, коли вже літак буде на території Німеччини. Повз пробігала молода стюардеса і він не втерпів.

- Ми вже в Німеччині? - Запитав він.

- Так.

По щоці Вільгельма покотилась сльоза.

- Що з вами? Вам погано?

- Ні. Це від хвилювання. Я давно тут не був.

- Тату. Заспокойся. У тебе ж хворе серце.

- Я вже спокійний, Павлику. Принесіть склянку води.

Стюардеса побігла, а Вільгельм поринув у спогади, як працював на парцеляновій фабриці в молоді роки.

Літак приземлився і біля поліцейського пункту пропуску стояла молода жінка з табличкою «Вільгельм Дітц». Це була його дочка Анна. Поруч стояли кілька кореспондентів різний видань. Анна поділилась новиною зі своєю подругою, що працювала в газеті і це стало сенсацією для всього міста. Після перевірки документів і митного контролю Анна кинулась до батька. Заклацали фотоапарати і запрацювали телекамери. Такої зустрічі Вільгельм не очікував і зовсім розгубився, змішуючі українські і німецькі слова. По-німецьки він став говорити з акцентом.

- Герр Дітц. Як вам вдалося стільки років переховуватись на горищі в української жінки?

- Мене врятувало кохання.

- Герр Дітц. Ви дезертирували з німецької армії?

- Так. Я більше не хотів вбивати. Якби мій друг Вальтер зробив те саме, мені не потрібно було б збирати його тіло по частинам.

- Герр Дітц. Як з вами поводились комуністи, коли ви здались? Ви залишитесь в Германії?

Запитання сипались одне за одним. Зібрався натовп зацікавлених і тут терпець Анна урвався.

- Панове журналісти. Моєму батьку потрібно відпочити.

Вони вийшли з будівлі аеропорту до автостоянки. Анна сіла за кермо і авто рушило до центру міста.

- Донечко. Їдь повільніше. Я хочу роздивитись. Це зовсім інше місто, яке я знав колись.

Анна розчулилась і, покинувши кермо, поцілувала батька.
- Мене давно вже ніхто дочкою не називав. Матір вийшла заміж, не дочекавшись тебе, а вітчим був до неї не дуже лагідним. Вона померла шість років тому.

- Ми можемо заїхати до неї на кладовище?

- Ні. Це пізніше. Спочатку відпочиньте, повечеряйте, а вже потім з’їздимо.

- Анно. А де живуть твої дочки?

- Вони закінчили Гейдельбергський університет і там працюють викладачами. Вони обидві доктори філософії.

В голосі Анна зазвучали нотки гордості за своїх дівчат.

- Пауль теж має вищу освіту і працює інженером.

Поки Вільгельм жваво розмовляв з дочкою, Павло з дружиною через вікна оглядали місто.

- Цей захід, щось дуже добре «загниває». – Подумав Павло. – Гарні будинки, багато автомашин, люди добре  одягнуті і бездомних не видно, про яких пише преса СРСР.

- Доню. Зупини  машину. Я хочу показати Паулю старовинну ратушу. – Попросив Вільгельм.

Всі вийшли з авто і пішли по старовинним вулицям міста.

- Цьому майдану вже більше шести сотень років. Під час коронації чергового кайзера з цього фонтану текло вино, а не вода. – Промовив Вільгельм. – Тут народився автор «Фауста» Іоган Гете.