Глава 10

Глава 10

Серце Лесі

Постійна нервова напруга і острах втратити кохану людину підривала здоров’я Лесі. В неї почалась стенокардія. Десь там далеко в Афганістані йшла кривава війна, а протести інтелігенції і солдатських матерів тільки посилювали терор комуно-фашистської влади. Безліч завербованих агентів КДБ щоденно писали тисячі доносів на своїх сусідів, які необережно висловились в їхній присутності. Леся заборонила Вільгельму взагалі виходити з будинку, а її серце боліло все сильніше.

- Лесю, кохана. Я маю знайомого члена української академії Бориса Патона. Він мені не відмовить і тебе будуть лікувати в Києві найкращі лікарі.

- А з ким ти залишишся, Вілю? Ти без мене пропадеш. Ти ж бачиш, як арештовують противників партії і цієї війни. Я не хочу тебе втратити.

До цих суперечок приєднувався й Павло і просив матір підлікуватися, але вона була непохитна. Час летів в життєвих турботах і на якийсь час хвороба відступала. Зогрівало серце Лесі народження онука Андрія і його дитяче щебетання по всьому дому. Якось до них в дім прийшла сусідка.

- Лесю, ваш чоловік викладає в Київському педагогічному інституті?

Так, - насторожено вичавила з себе Леся.

- Моя дочка хоче там вчитись на факультеті іноземних мов. Попросіть чоловіка допомогти дочці на вступних екзаменах.

- Але він ніколи не був у вступних комісіях. Відразу по закінченню навчання він завжди приїжджає в Смілу. Я напишу йому і, можливо, він допоможе.

Зовні Леся буда спокійна, але в грудях шалено калатало серце. Дочка сусідки наступного року поступила в київський педуніверситет і з подивом виявила, що ніякого Василя Доценка на кафедрі не існує. По приїзді на канікули, вона розповіла про це матері. Сусідка відчула себе ображеною і при нагоді в’їдливо заявила:

- Ваш чоловік не працює в педінституті.

- Як це? Він завжди мені казав, що це його робота, але ж ми розлучені і це мене не обходило.

- Ваш чоловік вам збрехав. Мабуть хотів набити собі ціну, - продовжувала мститись сусідка.

- Можливо, але мені це байдуже, - а серце мало не вискакувало в Лесі з грудей.

В цей день з нею стався перший серцевий напад. Приїхала швидка допомога, зробили укол, а на мансарді в страшних душевних муках страждав Вільгельм. Лише після від’їзду лікарів він спустився і всю ніч не відходив від Лесі. Життя для обох ставало просто нестерпним.

Аж тут помер Брежнєв і танець маленьких лебедів прокотився по екранам телевізорів всього СРСР – така була традиція. Його замінив начальник КДБ Андропов і терор став просто жахливим. Він вимагав від громадян просто таки рабської покори і дисципліни методом залякування. Агенти КДБ хапали людей на вулицях і запитували, чого ти не на роботі? Бувало в кінотеатрах на денні сеанси припиняли показ фільму і  кадебешники пресували людей, вимагаючи доказів, що вони у відпустці. Але правив Андропов всього пару років і знову маленькі лебеді танцювали на голубих екранах. Новим  генеральним секретарем став Костянтин Черненко та за рік і його спіткала доля попередника. В СРСР почали поширюватись чорні жарти: «Ви будете сміятись, але нас знову спіткала непоправна втрата!» Наступила епоха Михайла Горбачова – останнього правителя СРСР.

Серце Лесі не витримало постійного стресу і вона тихо померла уві сні.