Глава 9

Глава 9

Афганістан

Після демобілізації з армії Павло поступив заочно до Київського політехнічного інституту і на останньому курсі одружився з подружкою дитинства Наталкою. Скромно відгулявши весілля, подружжя стало жити в хаті матері Наталки, але тут виникла проблема, як пояснити сімейну таємницю з батьком Павла. Вільгельм вирішив поговорити з Наталкою та її матір’ю.

- Наталя. Мене офіційно не існує. Під час війни вибухнула бомба, я втратив пам'ять і тому живу без паспорта та будь яких документів. Тоді в НКВС була шпигуноманія і мене могли б просто розстріляти без суду, але Леся мене врятувала. Ми так живемо вже багато років і не хочемо нічого змінювати. Тепер ти  член нашої родини  тож бережи цю сімейну таємницю.

Ця легенда мала вади і викликала запитання в Наталки.
- А чому не піти в міліцію, щоб вони допомогли?

- І що я їм скажу? Що нічого не пам’ятаю і в часи правління Сталіна боявся концтаборів? У влади буде дуже багато запитань, медичних експертиз, бюрократичної тяганини, а життя коротке і тому ми не хочемо зайвих проблем. Наталка запевнила Вільгельма, що все буде добре.

Після отримання диплому Павло став працювати інженером на смілянському електромеханічному заводі. В родині народився син і все було добре, але кремлівські старці вирішили розширити імперію СРСР і почали війну в Афганістані.

Війна почалася у грудні 1979 року нападом спецпідрозділів КДБ СРСР на президентський палац у Кабулі і вбивством президента країни Хафізулли Аміна, разом з його оточенням, та заміни його маріонетковим урядом керованого з СРСР Бабрака Кармаля. До Афганістану було перекинуто «обмежений», як тоді писали, контингент армії СРСР. Радянська пропаганда писала, як завжди, що якби ми не увійшли в Афганістан, то через годину там би вже були американці. В цю брехню після окупації Чехословаччини вже звичайно ніхто не вірив принаймні в Україні. Павло в армії був в званні сержанта військ ПВО і вже в січні 1980 року отримав повістку з військкомату. Родина була шокована і таємно проливала сльози: всі розуміли до чого це йде. Перші гроби з Афганістану вже прилетіли до України. Через місяць прискорених курсів Павлу присвоїли звання лейтенанта і він зі своїм дивізіоном ПВО вже їхав по дорозі на Кабул. Вся дорога була забита технікою і автомобілями. Попереду був перевал Саланг і тунель на висоті 3878 метрів. Було холодно, повітря було розрідженим і було важко дихати. Раптом колона зупинилась: попереду було ДТП. Хлопці вийшли перекурити і тут до них підійшов водій з сусідньої автівки.

- Я бачу ви тут вперше і світите цигарками ніби на дискотеці. Муджахеди стріляють влучно по всьому, що є на дорозі. Останній раз вони з гранатометів підірвали три вантажівки і бронетранспортер. Трупів я тоді вивіз чимало. Нажахані хлопці швиденько потушили цигарки і почали пильно вдивлятись в навколишні гори. Рух відновився і вони в’їхали в тунель. Дихати стало ще важче. На виїзді з тунелю вони побачили, як солдати штабелями мов дрова складають трупи військових. Коли  машини зупинились в тунелі, вони задихнулись від вихлопних газів і тільки тепер всі зрозуміли, що таке війна. Далі вони їхали в гнітючому мовчанні і кожен думав, що було б з ними, коли б вони приїхали на кілька годин раніше. Їх розмістили в околицях Кабула і поставили на бойове чергування. По всій країні йшли бої. Захід засудив цю війну і поставляв афганцям зброю і ракети проти вертольотів. Потік солдатських  трупів в СРСР став критичним. Радянські війська проводили каральні акції, знищуючи  мирні села, розкидали  міни під виглядом дитячих іграшок, проводили бойові операції та все було марно. Афганістан не підкорявся. Командування зрозуміло, шо від ракетного ПВО сенсу ніякого, бо авіації в повстанців не було і повернуло дивізіон в СРСР, а Павла демобілізували. За час свого перебування на війні він надивився на поранених безногих калік, трупи солдат і тупих командирів. За 10 років війни загинуло 1,5 мільйона афганців і офіційно 15 тисяч солдат СРСР, хоча втрати були принаймні вдвічі більші. Загинув в Афганістані і шкільний товариш Павла Олекса Громов. Під час навчання розірвало міномет і всі присутні загинули. Окупаційна війна закінчилась ганебною поразкою і коштувала безліч людських життів.

У 1980 році в Москві проходили олімпійські ігри і багато країн відмовились брати в них участь на знак протесту окупації Афганістану. Одну з найважливіших ролей в організації літніх Олімпійських ігор 1980 року відіграв КДБ. До обов’язків відомства, яке тоді очолював майбутній генеральний секретар ЦК КПРС Юрій Андропов, входило не тільки забезпечення безпеки та запобігання імовірних інцидентів, а також створення ідеальної картини для тисяч гостей і мільйонів глядачів – картини, яку нічого не могло зіпсувати. Правдивої інформації в СРСР тоді взагалі не було і Павло після роботи через  тріск глушилок  почав слухати «Радіо Свобода». Так він дізнався про арешти дисидентів і книгу Солженіцина «Архіпелаг ГУЛАГ». Павло почав розуміти всю брехливість радянської тоталітарної системи.