Глава 8

Глава 8

Костьол

Католицька церква в СРСР зазнала, ще більшого терору, ніж православна. Гоніння Радянської влади на Католицьку церкву в Росії почалися після декрету «Про відокремлення церкви від держави та школи від церкви», випущеного 1918 року. Спеціальні інструкції, що послідували за декретом, позбавляли всі релігійні організації, у тому числі й католицькі парафії, майнових прав, церковна власність оголошувалась «народним надбанням». Опір процесу націоналізації церковної власності з боку архієпископа Едварда фон Роппа призвів до його арешту 19 квітня 1919 року та висилки до Польщі через шість місяців пізніше. Багато католицьких священиків було розстріляно, або перебувало  в концтаборах. Лише після смерті Сталіна наступило невеличке зменшення терору, тому маленька католицька громада Сміли була майже в підпіллі. За священиком Яношем був постійний нагляд КДБ. Кілька разів ксендза намагались завербувати в агенти, але він не поступився. Тоді агентами КДБ примусово стали кілька прихожан, які доповідали, що діється в релігійній громаді і, які розмови ведуться. Один з них, що терзався муками сумління, на сповіді повідомив про свою вербовку ксендзу Яношу і той йому цей гріх відпустив. В цей час надійшов по церковним каналам лист від батьків Вільгельма Дітца, але як передати його адресату? Необережним вчинком можна було виказати німецького офіцера - нелегала. Тому, після недільної служби ксьондз Янош попросив залишитись прихожанку, якій повністю довіряв.

- Пані, Вандо. У мене до вас невеличке прохання. Ви б  змогли, не привертаючи зайвої уваги, передати листа за цією адресою? За мною йде спостереження від органів.

- Отче Янош. Я з радістю виконаю ваше доручення.

- Пані Ванда. Вам треба буде лише, проходячі по вулиці Ягідній, вкинути ці два конверти в поштову скриньку будинку номер 47. Постарайтесь зробити це непомітно.

Ванда Тадеушівна, відчувши важливіть такого доручення, навіть запишалась довірою отця Яноша і виконала все по канонам шпигунських фільмів. Вона постійно оглядалася, чи за нею ніхто не йде і  швидко вкинула конверти в поштову скриньку. Відданість пані Ванда служителям костьолу була закономірною. Ксендзи мали прекрасну освіту і суворо дотримувались релігійних правил і були дуже дисципліновані.

В одному з документів радянського наглядача за діяльністю Римо-католицької церкви від 29 листопада 1962 р. йшлося: «Дисципліна в рядах католицького духовенства – зразкова і дотримується вона суворо всіма ксьондзами. Все, що не роблять ксьондзи, вони роблять дуже тонко, для сторонніх непомітно. Вони, наприклад, ніколи не ставлять свій підпис під тією чи іншою заявою віруючих виконавчого органу громади, що звертаються в державні органи. Ніколи публічно не солідаризуються зі своїми віруючими. Але при будь-якій нагоді намагаються підкреслити свою залежність від громади. Насправді ж ксьондзи задають тон в кожній релігійній громаді, направляючи її діяльність. Причому ксьондзи польської гілки католицької церкви на Україні роблять це тонше, розумніше, ніж ксьондзи угорської гілки».

Римо-католицьке духівництво, пристосовуючись до жорсткого обмеження релігійного життя, не без указівок із Ватикану відхилялося від канонічних правил. Було скорочено майже наполовину літургію, спрощено деякі релігійні обряди (освячення житлових будинків, колодязів, пасок), а за відсутності священнослужителя віруючі могли здійснювати їх самі, використовуючи освячену ксьондзом воду. Священики могли вінчати осіб різного віросповідання, спілкуватися з віруючими їхньою рідною мовою під час сповіді, хрещення, вінчання. Запроваджувалися й інші зміни задля порятунку РКЦ в УРСР. Влада, стурбована такою живучістю культу, намагалася обмежити кількість ксьондзів, дискредитувати їх в очах пастви, тому перестороги отця Яноша не були зайвими. 

Леся, повертаючись з роботи, краєм ока побачила, що  в поштовій скринці щось є. На конвертах адресата і марки не було і вона зрозуміла, що ці листи від ксьондза. Серце забилось частіше в передчутті важливих новин, коли Леся відкривала конверти. Так і є: один лист Вільгельму від матері, а другий для неї від отця Яноша.

- Віля. Спускайся в кухню. До тебе лист. – Гукнула Леся в мансарду.

Вільгельм просто злетів з другого поверху і тремтячими руками схопив лист матері.

- Дорогий, Вільгельм! Бог почув мої молитви…

Він читав і сльози самі текли з його очей. Нижче був припис від батька.

- Лесю. Виявляється у мене в Германії є дочка Анна, а у Пауля є сестра. Чи зможуть вони колись зустрітись?

Вона сприйняла цю звістку майже спокійно без ревнощів: війна буда здатна  на будь які сюрпризи. Радянські офіцери за чотири роки війни привозили з фронту військово польових дружин, а в тилу на них чекала родина з дітьми і починався конфлікт.

- Віля. Напиши відповідь матері, а я постараюсь непомітно передати його отцю Яношу.

Римо-католицький костьол жив в умовах комуно-фашистської тоталітарної влади напівлегально і ксьондз Янош вів суворий чернечий спосіб життя. Але хіба він не був людиною? Невже він не хотів кохати жінок, мати сім’ю, дітей? Відповідь очевидна, але сила духу і відданість церкві перемагали людські спокуси. В цьому католицька церква протирічила самій природі і це є її помилкою й сьогодні. Найкращі представники людського роду втрачають свій генофонд залишаючись бездітними і це потребує корекції.

Леся заради Вільгельма прийняла католицизм, почала кожного тижня приходити в костьол і непомітно передавала його листи в Німеччину. Зв'язок було налагоджено.