Глава 6

Глава 6

Юність Павла

Сімейна таємниця була важким тягарем для психіки молодого хлопця. Він ріс відлюдьком без близьких друзів, лише однокласник і сусід Юрко інколи заходив до нього додому. Павло завжди намагався якомога швидше піти з ним на вулицю, але одного разу на горищі щось грюкнуло.

- Що там у вас? - Спитав Юрко.

- Може вітер бляхою вдарив. – Відповів збентежений Павло.

- Ні! Це, мабуть, у вас там якийсь привід живе. – Пожартував Юрко.

- Може й живе, - підтримав жарт Павло. – Будинок старий і ми його купили в попередніх власників. Хто знає, що в тій родині могло статись.

Юрко продовжував шуткувати, а серце Павла шалено калатало і він заспокоївся лише, коли вони вийшли на вулицю. В цей час Вільгельм лаяв себе в мансарді за необачно розбиту тарілку, яка могла його видати.

В школі Павло був посереднім учнем, але виручала природня пам'ять. Мати завжди казала, що він будь що повинен мати вищу освіту і стати інженером. Московська влада проводила політику русифікації і в шкільних програмах більше уваги приділяли російській мові та літературі. Діти військових взагалі мали право не вивчати українську мову, хоч їхні батьки були українці. Вчитель української мови поляк Тадеуш Квятковський з жалем дивився на відмовників і думав, яких духовних калік виростить ця система освіти. Прикладом міг би служити Іван Бондарчук, батька якого репресували, а він з собачою відданістю все життя  служив секретарем комуно-фашистського райкому партії. Московські окупанти були більш досвідченими ніж німецькі у вихованні своїх майбутніх рабів.

Бабця Марія постійно купувала книжки Жуль Верна, Конан Дойла, фантастичні романи різних авторів і Павло запоєм їх читав та багато разів перечитував. На обкладинці бабця завжди писала якесь повчання гарно вчитись, чи бути ввічливим. Пам’ять про неї залишилась в цих книжках. В літні канікули Павло кожен ранок ходив ловити рибу на річку, чи озеро, а бабця смажила її на чавунній пательні. Вона пошепки казала Павлу.

- Ми пережили страшні часи. Голод 1933 року був штучний, були випадки людоїдства. Твій дід був повстанцем і воював проти російських окупантів, але ти про це нікому не розказуй.

Сімейних таємниць ставало все більше і це було тягарем для психіки юнака. В школі вчителька історії розповідала про героя-піонера Павлика Морозова, який доніс на свого діда куркуля, що той сховав свій хліб від грабіжників - комуністів, а той за це його вбив.

- Як можна донести на рідну людину? – Думав Павло. – Адже це зрада.

Тарас Бульба в романі Гоголя за зраду вбив свого сина і це було трагічно, але правильно. В радянських фільмах показували, як розстрілювали і вішали колаборантів - зрадників, що співпрацювали з німецькими окупантами, але хіба не були колаборантами ті, хто прислужував окупантам російським? Всі ці запитання терзали душу і Павло все більше замикався в собі. Мати купила йому десять томів дитячої енциклопедії і він багато часу проводив за читанням. Особливо йому подобалась астрономія і він самотужки вивчив карту зоряного неба з назвами яскравих зірок. Влітку батько з’являвся на очі людям ніби він приїхав з Києва на канікули. Він демонстративно малював картини, щоб Леся могла потім їх продавати і мати кошти на життя. Інколи батьку позував Петро разом з дочкою сусідки Наталкою, яка була на чотири роки молодша. Потім вони разом йшли гуляти до річки і маленька щебетушка відволікала його від тривожних думок.

- Чого ти такий сумний, Павлусю? – Привертала вона до себе увагу грайливим запитанням. – Хіба тобі погано зі мною?

Павло змушений був посміхатись і на серці ставало легше. Він починав розказувати їй про зірки, про майбутні космічні польоти, про страшних динозаврів, що колись жили на Землі, а вона уважно слухала, широко розкривши свої блакитні бездонні очі, дивуючись його обізнаності. Поступово їхні зустрічі стали регулярними і Павло допомагав Наталці робити  домашні завдання. Так вони стали друзями. Інколи вона брала його за руку і все його тіло ніби пронизувало електричним струмом, а вона цього навіть не помічала. Мати Наталки була одиначка і дівчинка трохи заздрила, що у Павла, хоч на літні канікули, є батько. Так підростало нове покоління українців,  торуючи свою долю.