Глава 5
Московські окупанти
В селі залишатись стало небезпечно і тому Вільгельм з Лесею повернулись пішки до Сміли. Починався новий етап трагедії людського життя. На горищі Вільгельм облаштував таємну схованку, де можна було сховатись, поки в хаті були сторонні. Одночасно він вчив українську і російські мови, робив килимки на продаж і малював картини. Війна закінчилась і почалась нова війна за виживання. В 1946-47 роках людожери з Москви знову влаштували штучний голод в Україні від якого померли тисячі людей. Леся в цей час народила хлопчика, але він помер через дистрофію. Вільгельм плакав, мов дитина над тілом сина, а на вулиці НКВС вишукувало шпигунів і «ворогів народу».
Комуністичний людожер Сталін для збереження своєї необмеженої влади повернувся до практики тотальних репресій. Знову почався тиск на інтелігенцію. В 1948 була розпочата «Справа лікарів» проти групи високопоставлених єврейських лікарів, звинувачених у змові і вбивстві ряду радянських лідерів.
В 1951-1952 році до розстрілу та значних термінів ув'язнення була засуджена група єврейської молоді (студенти молодших курсів вишів та школярі) з організації «Союз боротьби за справу революції» які створили молодіжну ліворадикальну антисталінську підпільну організацію та виступали з критикою чинного режиму. Не оминула сталінська сокира і маршала Григорія Кулика, який став Героєм Радянського Союзу за війну і окупацію частини Фінляндії. Він був розстріляний в 1950 році. Але найбільш ганебною сторінкою комуно-фашистської епохи були репресії проти інвалідів Другої світової війни. У 1949 році, перед святкуванням 70-річчя ювілею Сталіна, у СРСР були репресовані фронтовики, інваліди Другої світової війни. Частину з них розстріляли, іншу частину вивезли на далекі острови Півночі та у глухі кути Сибіру. Широко відомий Валаам — табір інвалідів другої світової війни розташований на острові Валаам (північна частина Ладозького озера), куди після другої світової війни в 1950—1984 звозили інвалідів війни і де вони померли в нелюдських муках. Нові радянські окупанти були значно гірші за нацистських. Тому колаборантами в першу чергу треба вважати тих, хто пішов служити злочинцям з Московії і заради кар’єри, чи по наївності ставали членами комуністичної партії. Яскравим прикладом може служити доля українського конструктора ракетобудування Сергія Павловича Корольова. Його НКВС арештувало в 1938 році і на допитах зламали щелепу, а він самовіддано створював ракетну зброю для кремлівських злочинців в тюремних конструкторських бюро.
В цих жахливих умовах тотального контролю і насильства влади родина Дітценків проявила чудеса конспірації. В домашніх умовах Леся народила сина Павла, а в його метричній довідці, хто батько, з’явився прочерк. До самої смерті Сталіна ніхто з сусідів ніколи не бачив Вільгельма і лише тоді він почав виходити на вулицю. Леся придумала легенду, що Вася (Вільгельм) її чоловік, але сумісне життя не склалося. Тому він працює викладачем німецької мови в Київському педагогічному інституті, а приїжджає до сина лише на канікули. Знайома паспортистка виписала Лесі новий паспорт на ім’я Доценко. Життя родини потроху поліпшувалось. Віля перебудував дім з мансардою, щоб він був схожий на його родинне гніздо в Німеччині. Там же була таємна кімната, де можна було сховатись, коли в будинок заходили сторонні люди. Син Павло підростав і тут виникла проблема.
- Чому батько весь час ховається? – Запитував малюк.
- Павлусю. Твій батько порядна людина і нічого поганого не зробив, але нікому на розказуй про нього. В цьому світі дуже багато поганих людей і їх треба стерегтись.
Але сумніви не полишали Павла. Можливо батько в молодості зробив, щось погане і тепер переховується?
Ці роздуми травмували юнацьку душу і виробляли комплекс меншовартості. Леся помічала його страждання і намагалась заспокоїти:
- Павлусю. Подивись скільки навкруги дітей, чиї батьки загинули на фронті, скільки безногих і безруких інвалідів. А ми живемо повноцінною родиною, батько дуже любить тебе, хоч взимку не може виходити на вулицю. Прийде час і ти про все дізнаєшся, а поки що бережи нашу сімейну таємницю.
Сама ж Леся жила в постійній нервовій напрузі і це погано впливало на її здоров’я.
- Мати права, - подумав Павло.
Кожного дня, вертаючись додому зі школи він бачив безногого інваліда, який під’їжджав на візку з підшипниками замість коліс до торгової будки, випивав стакан горілки і заїдав солоним огірком. Потім його бачили сплячим під чиїмось парканом.
Після смерті Сталіна почалась боротьба за владу в кремлі. Був розстріляний Лаврентій Берія, переможені, Молотов і Маленков і влада перейшла до Микити Хрущова. Його таємна промова про культ особи і злочини Сталіна на двадцятому з’їзді КПРС шокувала весь світ та дала маленький ковток свободи. Німецьких військовополонених, що залишилися в живих відпустили в Німеччину і Вільгельм мучився сумнівами, чи правильно він зробив, не здавшись в полон. Там, в Германії в нього залишились батьки і дружина, що вважали його загиблим. Вільгельм не знав, що коли він був на фронті, в нього народилась дочка, а Леся, як могла намагалась заспокоїти чоловіка.
- Коханий. Ти не уявляєш, яке жорстоке поводження було з полоненими в СРСР. Багато німців загинули саме через це, а на фронті тебе чекала смерть, або каліцтво. Ти врятував мене від рабства в Німеччині, а я врятувала твоє життя. В тебе є син. Цінуй наше просте людське щастя.
Захід повірив Хрущову і в Смілі з’явилась католицька громада з польським ксьондзом. Якось Леся прийшла на службу і весь час дивились на отця Яноша. Це був сивочолий чоловік з відкритим поглядом і добрими очима. Після служби Леся підійшла до нього і спитала.
#3282 в Любовні романи
#86 в Історичний любовний роман
заборонене кохання, перша світова війна, германська республіка
Відредаговано: 03.10.2023