Глава 4

Глава 4

Німецькі окупанти

Черкащину німці захопили за два місяці і 22 липня вийшли до Дніпра. Радянські солдати масово здавались в полон, бо не хотіли воювати за людожерів з Москви. Всі добре пам’ятали голодомор і комуно-фашистський терор. Полонених було стільки, що спочатку німці відпускали українців додому і загравали з Організацією Українських націоналістів  Мельника. Бандера вже на той час сидів в концтаборі Заксенхаузен за проголошення незалежної держави Україна.

Як не дивно, німці поводили себе достатньо чемно і вимагали лише суворого дотримання наказів. Вони взяли на облік всіх осіб з 18 до 45 років і залучали для роботи по забезпеченню німецької армії продовольством та всім необхідним. Колгоспи вони перейменували в «громадські господарства», а селяни сплачували натуральний податок продуктами. Торгувати можна було один раз на тиждень. Була також створена цивільна адміністрація з лояльних до німців осіб і випускалась газета «Український вісник» з новинами. Життя українців в німецький окупації було на диво значно легшим ніж при московській. В Західній Україні німців взагалі зустрічали, як визволителів після двох років сталінського терору, жертвами якого стали один мільйон сімсот тисяч громадян. Справжнє обличчя нацизму люди побачили пізніше, коли почались масові розстріли євреїв і українських націоналістів.

Згідно з німецьким наказом Леся пішла ставати на облік. В комендатурі вже немолодий німецький офіцер запитав:

- Імене, ваш фройляйн?

- Іх бін Леся Поліщук.

- О! Зер гут! Фройляйн шпрехен зі дойч?

- Так, я розмовляю по німецькі. – Відповіла Леся.

Гауптман Шульц відразу з запропонував Лесі роботу в біржі праці вести облік робочої сили.  Довелось переїхати з села в районний центр і зайняти порожню занедбану хату, яку вона пізніше викупила у хазяїв. Шульц вимагав приходити вчасно на роботу і чітко виконувати розпорядок дня. Німці завжди виглядали свіже поголеними, в чистій уніформі і поводились ввічливо та дисципліновано. Вони зацікавлено дивилися на молодих українських дівчат, які були більш привабливі,  ніж німкені. Генерал Манштейн писав в щоденнику «…українські діти значно красивіші за німецьких. Вони п’ють воду з ям, викопаних в землі і не хворіють, а нашим солдатам не допомагають навіть дезінфекційні таблетки».

Леся з подивом відзначила, що німецькі солдати значно привабливіші ніж радянські. Райцентр заполонили акуратні вишколені вояки, а зовсім недавно на лівий берег Дніпра відступило жалюгідне неорганізоване військо московських окупантів. Радянські солдати були брудні, змучені, в рваних шинелях. Місцеві жителі з цікавістю розглядали чужинців і намагались з ними познайомитись. Вони не відчували до них ворожнечі, а навпаки сприймали, як визволителів від комуністичного терору. В багатьох родинах були репресовані і розстріляні рідні і родичі бажали помститися комуністам. Вони вступали в загони німецької поліції, адміністративні та військові установи і віддано служили  німецькій окупаційній владі.

Появились похідні групи ОУН Мельника і Бандери з газетами «Українське слово», виданої в Житомирі. Ходили чутка про незалежну українську державу, але дуже скоро німці показали свої справжні наміри. Київську газету «Українське слово» німці закрили в лютому 1942 року, а співробітників розстріляли. Лідери ОУН були заарештовані і ув’язнені в концтаборі Заксенхаузен. Надії деяких ідеалістів на хороших німецьких окупантів померли в одну мить.

23 липня 1941 року, вже у ході воєнних дій, Кейтель віддав наказ військам про необхідність застосування найсуворіших заходів щодо цивільного населення методом залякування.16 грудня 1942 року Кейтель підписав директиву «Боротьба з бандами», в якій підтвердив, що німецькі війська «мають право і зобов'язані застосовувати у цій боротьбі будь-які засоби, без обмеження, також проти жінок і дітей, якщо це тільки сприяє успіху». Документи підтверджують відношення німецьких воєначальників до цивільного населення, що опинилось в зоні бойових дій.  Так, командувач 6-ю армією фон Райхенау вимагає (10 липня 1941 року) розстрілювати «солдатів у цивільному, яких легко впізнати за короткою стрижкою», і «цивільних осіб, манери і поведінка яких представляються ворожими», генерал Г. Хот (листопад 1941 року) — «негайно і безжально припиняти кожен крок активного чи пасивного опору», командир 254-ї дивізії генерал-лейтенант фон Вешнітта (2 грудня 1941 року) — «стріляти без попередження в будь-яку цивільну особу будь-якого віку і статі, яка наближається до передової» і «негайно розстрілювати кожного, підозрюваного в шпигунстві».

Комуно-фашистські окупанти вбивали під гаслом «дружби народів та пролетарської солідарності», а німецькі окупанти вбивали українців з позиції «вищої раси».

Німецькі адміністрації працювали чітко, як добре змащений швейцарський годинник. Леся приходила на службу і починала вести облік відвідувачів акуратно записуючи всіх у відповідні журнали. Гауптман Шульц був задоволений, а коли Леся дуже швидко освоїла німецьку друкарську машинку, то він навіть став її трохи поважати і ділитися сімейними справами.

- У мене в Мюнхені маленька крамничка, - фройляйн Леся. – Я закуповую товар оптом, а моя фрау продає. Їй допомагають двоє дочок близнючок і старший син. Я дуже за ними скучив, але я на службі у великого фюрера Гітлера і маю бути гідним сином німецької нації.

Шульц завжди закінчував свої сентиментальні спогади патетичними фразами про велич Німеччини і її народу.