Віка все ж купила мені ту дорогезну сукню. Уявлення не маю куди її одягати, швидше за все навіть нагоди не буде, але, аби не йти всупереч рішенням сестри, я просто проігнорувала таке її рішення. Після цього я вмовила дівчину зайти у простенький магазинчик, який своєю назвою нагадав мені мій останній шопінг. Здається, саме цього бренду я купувала собі нічну сорочку та інші речі.
Обравши там собі декілька сорочок, кофт та штанів, почала шукати поглядом сестру. Віка теж взяла якісь речі, які тримала у руках, це мене приємно здивувало, водночас дало змогу полегшено видихнути. Після нашої невеликої перепалки через сукню, я вирішила, що моя сестра виявилася, щось на кшталт, розбещеної золотої дівчинки.
Оплативши речі на касі, ми ще близько пів години ходили по ТРЦ, а тоді вирішили повертатися додому.
Дорогою додому я знову думала про Давида. Все ж мене цікавили загадки цієї родини, й мені хотілося дізнатися усе, та однаково розуміла, що поки я… чужа.
Вдома нас зустріла домробітниця, яка допомогла віднести наші речі по кімнатах, а ще Ольга. Мені здавалося, що ця жінка завжди у тому місці де є я, коли знаходжуся під дахом її дому. Її прискіпливий погляд завдавав якогось неспокою, постійно хотілося заховатися десь, аби лиш не потрапляти на її очі.
- Ти купувала щось у тому магазині? – осудливо глянула на свою доньку Ольга.
- Так, мамо, купувала, - Віка роздратовано кивнула головою й склала руки на грудях. – такі ж самі речі, як усюди. Маєш щось проти?
- Моя донька не має ходити у такому, - скривилася. – я ж так довго навчала тебе етикету.
- Це вже не етикет, - фиркнула. Було помітно, як дівчина нервується.
- Вікторія! Викинь ті речі. Негайно!
- Годі, мамо! – зірвалася на крик. – серйозно, припини. Я ж не лялька, аби виглядати в очах твої подруг відповідно. Я втомилася, - Віка видихнула. – ти постійно вимагала від нас відповідати згідно своїм «нормам», - показала в лапках. – і я це робила. Слухала тебе. Тепер же зрозуміла, що усе те цього не варте. Все, я хочу відпочити.
Дівчина махнула рукою та пішла сходинками на гору. Саме там була її кімната, як і моя. Ну тобто тимчасово моя.
- Чого дивишся? – просичала крізь зуби Ольга. Це вже адресувалося мені. Я лиш здійняла брови й хотіла так само розчинитися у просторі, як це зробила сестра, але рука мачухи, яка схопила вище ліктя, спинила.
Таке мені не сподобалося. Врешті, я не звикла спокійно реагувати на якісь дії, спричинені проти мене. Я не та дівчинка з сторінок сопливих романів: тиха, піддатлива, та, яка не подумає піти на супротив. Ні, я не така.
- Спостерігаю, - прошипіла, дивлячись у очі жінці. – відпустіть мене, - я кинула погляд на стиснуті пальці з ідеальним манікюром на її нігтях, а тоді знову перевела погляд на очі.
- Ти маленьке сопливе дівчисько, яке потрапило у цей дім через дурнуватий збіг обставин, - гарчала злісно жінка.
- Справді? – прошепотіла, а тоді висмикнула свою руку з захвату. – ви теж потрапили сюди за збігом обставин.
- Ах ти маленьке стерво… думаєш, ти тут на довго? Навіть не сподівайся, я усе зроблю, аби ти якнайшвидше вилетіла з нашого будинку й родини теж.
- Нехай щастить, - натягнула насмішкувату посмішку й пішла слідом за Вікою.
Я тут лише з бажання свого батька. Звісно, я розраховувала на його підтримку, але точно не горіла бажанням опинитися під одним дахом з цією змією та її таким же сином. Мабуть, варто буде обговорити це з татом, якщо нічого не зміниться й попросити допомоги з житлом.
Опинившись в кімнаті, поглядом зловила плакати з тими рокерами. Закотивши очі, підійшла ближче та просто зірвала їх зі стін. Наче попустило… буквально, стало легше дихати.
Увечері Віка постукала у двері, аби повідомити, що вже вечеря й ми можемо спуститися на неї разом. Дівчина бачила, що із Ольгою та Давидом у мене склалися… трохи натягнуті відносини, тому, як і обіцяла – завжди була поруч.
Я одягнула нову сукню, яку обрала собі за хорошою знижкою та домашні капці.
- Це мене дивує досі, - Віка тицьнула на капці й засміялася. – ми до такого не звикла.
- Але це нормальне явище для звичайних смертних, - я прослідувала її погляду на свої ноги. – треба й тобі такі ж придбати, - я засміялася.
- Точно, - весело кивнула. – обов'язково зробимо це.
На вечері був присутній і тато теж, це радувало, бо у його присутності мачуха була не такою гостроязикою. За вечерею усі мовчки їли, ніхто нічого не обговорював. Я помітила, що насправді не має тут сімейного затишку, лиш картинки ідеальної сім'ї в інтернеті, не більше. А мені й не було це потрібне, я лиш хотіла мати дах над головою, аби не податися у злидні. Пізніше, коли стане звичніше, знайду підробіток й точно переїду у інше місце, подалі від Ольги та Давида.
Коли всі повечеряли, я підійнялася першою й автоматично почала прибирати тарілки зі столу. Почула тільки збоку насмішку Ольги, яку вона не старалася приховати.
- Твоя донька схоже хоче трохи заробити у нас грошей, - хмикнула. – показує свої уміння.
- А може, вона просто гарно вихована? – здійняв брови тато, дорікнувши своїй дружині. – й руки, у моєї доньки, з правильного місця виросли.
Ольга звузила очі, було помітно, як жінка хоче виплеснути чергову порцію отрути на когось, але, схоже, мого батька вона боялася. Або ж боялася щось зробити не так, аби не втратити того, що має.
- Аріно, можемо поговорити? – запитав батько, дивлячись у очі. – наодинці.
- Звісно, - я кивнула.
- Тоді, ходімо, - чоловік кивнув головою убік свого кабінету.
Зайшовши слідом, я помітила невелику кімнату, повністю у коричневих тонах, тільки зелене крісло та деякі деталі в інтер'єрі теж зеленого кольору. За кріслом тата була розміщена невелика бібліотека, а ще шафа з якимись теками, схоже на документи.
- Сідай, доню, - він вказав на крісло напроти свого. Воно не було таким великим, як те зелене, але теж доволі комфортне.