Заборонене кохання

Глава 5

Квартирка Микити була невеличкою. Швидше, це квартира-студія, тільки не за міськими стандартами. Старенький розкладний диван, килим у квітковий візерунок посередині, шафа, якій здається, років більше аніж мені та з’єднана з усім цим малесенька кухня. Раніше я ніколи тут не була, бо не було необхідності, та й Нік не запрошував.

Коли я почала розглядати по сторонах, помітила, що тут доволі... брудно, а ще те, що Ніку стало некомфортно, бо він прокашлявся за моєю спиною.

- Не еталон чистоти, - нещиро посміхнувся та підібрав брудні шкарпетки з підлоги. – але, що маємо те маємо. Пробач, не чекав гостей, а коли ти зателефонувала, якось вже було не до прибирання.

- Це нічого, - я посміхнулася, аби підтримати хлопця. – у всіх бувають такі дні.

- Швидше, у мене бувають дні, коли чисто, а це, - він обвів руками квартиру. – звичайний її стан.

Між нами зависла пауза. Здається, ми двоє не знали про що говорити. Хлопець бачив, що зараз мені взагалі не до балаканини, а усі думки лиш про те, як жити далі.

- Я ввімкну тобі воду?

- Буду вдячна, - кивнула.

Хлопець зник за дерев’яними дверима, й я почула як квартирою роздався шум води. Добре, що у мене є Микита, інакше б я взагалі не маю уявлення куди пішла посеред ночі.

- Вже гаряча, - киває у бік дверей. – я поки зроблю тобі чаю та застелю чисту постіль.

- Дякую тобі, - прошепотіла. – як би не ти, я уявлення не маю де б була зараз. Мабуть, посеред вулиці під дощем.

На мої слова Нік лиш усміхнувся. Я швиденько забралася у ванну кімнату, почала шукати шпінгалет на дверях, але його не виявилося, лиш гачок для нього. Трохи розгублено, я міцніше замкнула двері. Маю надію, що Микита чемний хлопець, й не увірветься до мене, поки я буду роздягнена.

Все ж вдалося розслабитися, оскільки думки про те, що Нік за увесь час нашого знайомства не показав себе із поганої сторони, заспокоїли.

Я роздягнулася та залізла у білу ванну, закриваючись гумовою шторкою. Відразу відчула на спині гарячі струмені, від чого стало неймовірно приємно, після холодного дощу та вітру.

Здавалося, я простояла так, щонайменше годину, аж поки не відчула прохолоду. У Микити був невеликий бойлер, не дивно, що гаряча вода скінчилися.

Швиденько вимкнула кран та дістала чистий рушник, який приготував для мене хлопець і витерла вологе тіло. Одягнула білизну, одяг й глянула на себе у дзеркало.

Синці від сліз вже красувалися на обличчі. Мабуть, такою себе буду бачити найближчим часом.
Коли вийшла із ванної, відчула приємний аромат чаю.

Здавалось, для нормальних людей, чай не пахне, але для мене... для мене так, це мій улюблений напій.

- Все гаразд? – схвильовано запитав хлопець.

- Важко схарактеризувати ситуацію в цілому, як «усе гаразд», але, загалом – так. Не враховуючи той факт, що тобі не залишилося гарячої води, - я здійняла плечима. – сподіваюся, ти вже приймав вечірній душ.

- Не переймайся, - підморгнув Нік. – ось твій чай, а там ти спатимеш.

- А ти? – окинула поглядом диван, застелений синьою постіллю.

- Я на підлозі.

- Пробач, - я опустила погляд. – може ліпше я? Все ж не хочеться забирати у тебе твоє місце. До того ж у тебе завтра робочий день.

- У тебе теж, але як я розумію, навряд чи ти підеш, тому і я візьму відгул.

Я лиш зітхнула. Важко було все коментувати, бо я ніколи не відчувала себе такою пригніченою. Як би хоч, була дорослішою, а так... я ще неповнолітня, а вже опинилася на перехресті доріг, які ведуть у прірву мого й без того нікчемного життя.

- Все одно, мені соромно. Я спробую знайти якийсь вихід завтра.

- Тобі не має чого соромитися, Ріно. Не можу сказати, що кожен може опинитися у такій ситуації, але ти точно не винна. Ти можеш лишатися стільки, скільки захочеш, мене ти не обтяжуєш.

- Дякую тобі.

- Годі дякувати, ліпше лягай відпочивай. А, хочеш, можемо увімкнути якесь кіно?

- Ні, не варто, я буду спати. Сьогоднішній день відбився на мені неймовірною втомою.

Нік кивнув та прийнявся застеляти собі на підлозі. Мені було соромно й некомфортно, бо я фактично витурила його спати на твердій холодній підлозі. Але, нічого іншого не лишалося, мені він точно не вступить там місце, бо цей хлопець не із таких, які заради себе підуть на що завгодно.

Як не дивно, але заснула я майже відразу, як тільки ми вимкнули світло. Проспати вдалося усю ніч, а вранці промені сонця змусили прокинутися та згадати усі події, які відбулися вчора.

Я кинула погляд на підлогу, де спав хлопець, його вже там не було, лиш постіль, яку він не застелив за собою. Мабуть, не хотів ненароком розбудити мене, або ж було просто лінь застеляти.

Здається, у квартирі його не було, оскільки з дивану відкривався повний її вигляд, і вона була порожньою, а із ванної ніяких звуків не доносилося.
Я потягнулася й натягнула на себе футболку. Швиденько застелила диван, а тоді й прибрала за хлопцем, складаючи все гарно на стілець. Микита досі не з’явився, тому я вирішила хоч чимось віддячити і навести чистоту у його холостяцькому лігві. Поскладала речі, знайшла віник та совок, змітаючи усе сміття, перемила посуд, який здавалося тут вже щонайменше днів п’ять стоїть. А ще кинула брудні речі у пральну машинку, яку помітила ще вчора, коли приймала душ. Заодно вмилася та почистила зуби. Довелося робити це пальцем, оскільки вчора збиралася поспіхом й забула про щітку.

Поки була у ванній почула, що у двері хтось стукає. «Мабуть, Микита», - промайнуло у думках. Більше нікому, тому швидко відімкнула двері й помітила на порозі жінку років п'ятдесяти. Точно, це ніяк не міг бути Микита, адже це його квартира й ключ у нього. Боже, хоч би це не була мама хлопця, інакше буде дуже соромно.

- А ти у нас хто? – жінка здійняла догори свої нафарбовані брови та нещиро усміхнулася. – де Микита?

- Я Аріна, подруга Микити, - протягнула швидко руку жінці. Хотілося бути привітливою, якщо це хтось із його рідні. Та жінка не поспішала, тому я швиденько прибрала свою долоню.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше