Глава 34

До кінця сьомого уроку, я так і не змогла додуматись, хто надіслав мені те повідомлення, тому вирішила просто не йти, але якщо там мало статися щось важливе. Я розвивалась між цими двома версіями, але до висновку так і не дійшла. 

І , ось зараз Я стою на головному вході до школи і прощаюсь  з дівчатами і все-таки направляють у той самий парк  . 

Минуло хвилин п'ять, як я вийшла за межі школи, але йшла повільно, ніби щось мене зупиняло. Несповідано в моїй кишені завібрував телефон, повільно вийшовши його  я побачила на дисплеї напис " Мамуля 😘🥰❤❤"  , тому швидко прийняла дзвінок. 

- Прив...- не встигла я до говорити, тому що вона різко мене перебила. 

- Він втік з тюрми - всього кілька слів, але вони змусили серце впасти в п'ятки. 

- Щоо? - зі сльозами перепитую. 

- Так, ти ще в школі? - питає вона і чую, як вона також плаче, а сама плавучий стою на початку парку. 

- Ні - чесно зізнаюсь і тепер до мене дійшло, хто надіслав мені те повідомлення, як тільки я хотіла обертатись і тікати, але зраді хтось сильно прижимає мене до себе.  

- Щоо - мабуть вона зрозуміла, що мені справді загрожує небезпека, а я просто тресту, і не від холоду, а від страху. 

- Софі - тихо шепоче . 

-  Дмитро - шоковано відповідаю і в ту ж хвилину повертаюсь і бачу, що це справді він, одразу обіймаю його, навіть забувши, про маму. 

- Доню, з тобою все добре? - стуабовано питає, але від того, що я пережила за кілька хвилин не можу їй нічого пояснити, а просто даю телефон Дмитру, мабуть він все зрозумів, тому  в одну руку взяв мій телефон, а іншою обнімаючись мене , очима показує в бік машини. Зараз Я не можу нічого говорити, тому просто прямую до неї. 

- Добрий день, не переживайте, з Софією все добре, за дві години Я особисто привезу її додому... Обіцяю - ці уривки, Я чула як в тумані, оговталася вже тоді, коли ми їхали якоюсь не знайомою дорогою. 

- Куди ми їдемо? - тихо запитую в Діми, який зосередився на дорозі. 

- Спочатку  мені потрібно заїхати в кафе , а потім по їдемо до мене додому і вже через дві години відвезу  тебе додому  , це Я пообіцяв твоїй мамі - пояснює всю ситуацію, а в мене навіть немає сил, щоб передати йому, тому Я просто дивують у вікно і слухаю приємну музику, яка тихо грає в салоні. 

Через хвилин п'ять ми зупинились навпроти кафе. 

- Маленька, почекати мене тут хвилин п'ять ? - питає і ніжно дивиться на мене своїми голуби ми очима. 

- Так - коротко відповідаю, а він цілує мене в кінчик носа і шепоче " Я скоро " .  Своїми діями він змушує мене трошки заспокоїти, але в партії спливає те повідомлення і те, як хтось стоїть позаду мене на вході до парку, тоді я думала  , що Валерій знову знайшов мене, щоб прози розвіяти свої спогади я подивились в вікно і побачила, що Агнеса все вийшла, отже тепер мала початись моя зміна, через кілька хвилин вийшов і Діма  в руках він тримав якоїсь пакет і папки, зачинивши "Лавандову знахідку "  він впевненим кроком попрямував до автомобіля. Коли зайняв своє  місці, то відкрив речі на задня сидіння і так в повній тишині  мми право їхали чудовим містом Львовом. 

Оговталася я вже, коли ми були в квартирі Дмитра. Він сказав, щоб я йшла до вітальні, а сам пішов на кухню. Так, як я вже була в його квартирі,  то добре орієнтувалася у ній.  Присіла на диван, який розмістився посередині кімнати і чекала на появу Дмитра, довго я не сумувати, адже він скоро повернувся, але не з пустили руками , в одній він тримав дві чашки чаю,  по запаху я зрозуміла, що це ромошковий, а в іншій торт. Поставив все на світ і знову повернувся до кухні, звідти приніс ще дві тарілки і ніж. 

- Можеш порізати торт? - питає в мене  і при сідає біля мене на диван . 

- Звісно - піднімають і знімаю верхню крижку - це, що тірамісу? - Китаю в нього, адже в кафе вже не було його десь тиждень, а я так хотіла ним посмакувати. 

- Так - з усмішкою відповів і уважно дивиться за моїми рухати. 

- Це мій улюблений торт - з усмішкою розповідаю і кладу один шматочок на тарілочку - як тобі вдається вибирати все, що мені подобається? - цікавлюся і закінчуючи нарізання другого штату. Саме такими нейтральними розмовами він допомагає мені забути про все і почуватися вільною.

- Я обирав його інуїтивно, бо також частенько люблю ним посмакувати - і тут в нас смаки зійшлись. 

- З кожною нашою зустрічу розумію, що в нас багато спільного -  дивлюсь пильно йому в очі.  

- Звісно багато - самовпевнено відповів. 

- Ти завжди такий впевнений? - питаю в нього і сідають поруч на диван. 

- В цьому світі потрібно завжди бути впевненим, а якщо і ні, то робити вигляд - навіть не зрозуміла, чи справді він говорить , чи це в нього такі жарти. 

- Зрозуміла - вирішила більше нічого не питати, а просто насолоджуватися моментом.

- А чому ти не піднімала дзвінок? - питає і загрібає в свої обійми. 

- Коли? - незрозуміло забитим, бо справді не чула. 

- По закінченню сьомого уроку я чекав тебе на парковці, але ти не прийшла, пройшло хвилин п'ять, тому я почав хвилюватись і телефонував тобі разів з сім, але ти не відповідала, тоді подумав, що чекає себе біля головного входу, тому зачинився автомобіль попрямував туди, але в там не зустрів , але побачив Юлю, яка так само як і ти  чекала мене, але вона Дениса  . Тоді я спитав куди ти поділась, вона відповіла, що точно не знає, але показала в сторону, яку ти пішов. Потім я швидко повернувся і забрав машину і пішов до парку, де тебе і побачив, але ти можеш мені вже розповісти, бо тоді я навіть уявлення не мав де ти і що з тобою. Ти знаєш, як я хвилювався? - питає після такої промови . 

- Можу собі уявити - тихо відповідаю - А де мій телефон? - запитую, бо не памятаю, куди його поділа. 

- Він залишився в мене в куртці, зачекати, я зараз його пренесу - і піднімається прямує до прихожої, а повертається вже з моїм пристроємпристроєм - ось , тримай - передає мені в руки.