Глава 16

Здається мені , що мої слова його не зупинять  . Він почав підбиратися до мене з кожним кроком, серце просто пішлл в п'ятки .

• Не підходь до мене :  закричала я.
• Чому ? Софія ти що боїшся мене? - зацікавлено запитує .
• Так боюсь - і з очей полилися гіркі сльози, але несподівано з кабінету вирвався Дмитро і потім розписувалися  в мене що сталося.
• Софія , що сталося . Чому ти плачеш? - запитує він у мене, а вже потім помічає ще одну людина.
• Нічого - тільки це змогла вимовити я, і кинулась в його в обіймах . Він так ніжно мене приголубив , що я просто забула про все на світі , але несподівано той заговорив
• Софія , ходімо, вийдемо нам потрібно поговорити - строгим голосом наголосив він .
• Ні вона з вами нікуди не піде або ви розмовляєте тут , або взагалі покидайте цей заклад - заступився за мене Дмитро , за що йому дуже вдячна, адже я сама б не справилась .
• Ти хто о взагалі такий, щоб мені тут командувати -  обурився чоловік.
• Я той , в чийому закладів ви зараз стоїте : строго відповідає Дмитро.
• Ну і що, мені взагалі все одно де я стою , мені потрібно розмовляти з Софією - настоює на своєму той .
• Я вам вже сказав, що  з Софією будете розмовляти тільки тут, і тільки в присутності зі мною  - заступається за мене вчитель і кілька тепер я починаю заспокоюватись, адже розумію, що в безпеці.
• Добре, тоді ми з тобою ще зустрінемось -  тицьнув  пальця в мене і покинув заклад .
• Софія хто це такий ? - запитав у мене Дмитро, як тільки за замом зачинили двері.
• Прошу тільки не тепер , я тобі потім все поясню , будь ласка - прошу в нього.
• Обов'язково мені розповів , але тепер будьть обачна, а то  як на мене то він не дуже хороша і порядна людина -  повідомляє  Дмитро.
• Так я знаю - соромно опускаю  голову і нарешті вибираюсь  його обіймів.
• Добре , тоді закривай кафе - повідомляє мені - підрахуй касу і занесених до мене в кабінет , а потім я зберу речі і відвезу тебе додому .
• Ок - тільки це змогла вимовити, адже не хотілося навантажувати його, але по дорозі додому могла зустрітися з тим чоловіком , а цього я не хотілося , а зараз він може чекати мене просто за углом.

І ось ми вже підїжджаємо  до мого дому. Дмитро зупиняє машину і виходить, як справжній джентельмен відкриває мені двері. 

• Ну все, бувай, дякую що підвіз - прощаються з рятівником.
• Та, нема за що, буть обачніша, не залишайся одна на вулиці - попереджає мене він.
• Так - коротко відповідаю - Бувай.
• Бувай, бережи себе - відповів на прощання.

Заходжу до кухні і бачу, що мама  щось готує, кидаю куртку і чоботи і прямую до неї. 

• Привіт мам - вітають до мене, адже останній рак коли ми бачились то був ранок, а зараз вечір.
• Привіт доню, ти що сьогодні так пізно? - цікавиться вона.
• Ти ми ж одинадцятий клас і почали підготовку до Новорічного вечора -  розповідаю, але не брешу, тому, що класний керівник заходив до нас і сказав, що потрібно швидко почати підготовку  , адже залишилось дуже мало часу.
• А чому так пізно ? - цікавиться вона.
• Та ми ще встигнемо - відповідаю і на моєму обличчі зявляється посмішка, адже ця Новорічна атмосфера наближається.
• Доню, допоможи мені нарізати салат - повідамляє.
• Добре - берусь за роботу.
• Татр коли повертається додому? - запитую а неї.
• Казав, що вже виїхав - відповідає мені
• А Даня в дома? - запитую в неї.
• Так, він в своїй кімнаті , робить уроки.
• Зрозуміло -  і берусь  за свою роботу  .

Тато приїхав через п'ятнадцять хвилин, ми повечеряли і я пішла робити уроки.  Після того я вирішила прчукати людину, яку не хотіла бачити.  Почала набирати ім'я і прізвище , яке давно хотіла забути, але назавжди воно залишиться в моїй пам ' яті, як чорний слід.  Але ніякої інформації я не знайшла. Жодної. А навіть не знаю чи зрадила чи ні. З такими змішаними відчуттями я пішла спати, але довго не могла заснути, ніби настала безсоння . 

Ранок : 

• Привіт, ти була вчора в Юлі? - одразу запитує Аня.
• Привіт, так була - відповідаю.
• Що, як вона там ? - цікавиться вона.
• Добре, сьогодні її батьки приїдуть і заберуть її із лікарні - займаю своє робоче місце - А в тебе що сталося? - питаю її за вчорашній день.
• Батьки повідомили мені, що в мене є  рідний брат  .
• Щоо - тільки ці слова злітають з моїх уст.
• Так, я сама не повірила - на емоціях відповідає вона.
• І хто це? - запитую, бо було цікаво.
• Ніколи не повіриш - відповідає Аня.
• І хто? - нетерпляче запитую .
• Дмитро Олексійович - шепоче мене на вухо вона.
• Щооо? - цього імені я не очікувала почути.
• В мене така сама реакція, коли згадую ту вчорашню ситуацію - щиро відповідає подруга.
• А він про це знає? - запитую, адже подруга про це дізналася вчора, а Дмитро цілий день був зі мною, зранку в школи, потім в лікарні і ввечері  на роботі  .
• Я не знаю, мені батьки вчора розповіли  , виявляється його мама померла коли народжувати, а мій батько навіть не знав про його існування  . Недавно тато дізнався правду, але ще не розповів йому  - хотів спершу розповісти нам правду - щиро розповідає мене події минулого дня  .
• В мене просто немає слів - Дмитро різ в дитячому будинку. Наші долі подібні, але мене повезло набагато більше, адже я зростала в люблячий сім'ї, а він не міг зрозуміти як це, йому довелося пережити всі події проживання в дитячого будинку.
• Я ще сама не можу повірити - для дівчини це була несподівана довжина до того єдина дитина в сімї.
• Зрозуміло - коротко відповідаю, адже одразу пригадую події вісімнадцятого грудня, коли Дмитро заспокоював мене, коли дізнався, що мене всиновили, а він  насправді знає як це жити без батьків, сьомому на цьому світі .
• Ходімо на урок - переводить тему однокласниця.
• А що в нас за урок ? - запитую , бо зовсім задумалась .
• Зарубіжна література -  піднімається з місця подруга  , бо до початку уроку залишилось три хвилини  , а це потрібно дійти до кабінету, а зараз це дуже важко , адже саме в цей час дітей найбільше.