Глава 10

Ранок :

Ну ось і настала неділя. З ранку   я ходила, як зомбі, бо знов засиділась за читанням неймовірної історії  кохання  . Чому в книгах все так просто і очевидно, а в житті ні? Запитую себе після кожної історії. В двері хтось постукав, відкриваються і заходить мама. 

• Доню, що ти робиш? - цікавиться вона і одночасно заглядає в ноутбук, де була відкрита моя сторінка з інстаграму.
• Сиджу в соціальних мережах - відповідаю і обертаю  його так, щоб було видно, що я  не брешу.
• Ти ж памятаєш  , що недавно  був день святого Миколая - ще свято в нашій родині прийнято святкувати за сімейною вечерею.
• Так, вибачте, що я не була на вечері - соромно прошу пробачення.
• Ми з татом тобі вибачили, він підтримав мене в тому, що ти вже доросла і можеш святкувати   з друзями, а Даня.. - так і не доказав вона зупинилась на пів слові. От тепер все стало на свої місця, Даня теж хотів піти з друзями, але батьки не відпустили, і мабуть через це стався конфлікт, який я почула, коли повернулася з дискотеки.
• Ось твій  подарунок, який ти мала отримати  під час вечері , це від нас з батьком - вона дістає зі- за своєї спини маленьку  коробочку, яка була обгорнута красивим папірцем. Доречі  це також наша традиція. Ми обмінюємось подарунками  , відкриваємо їх  і радіємо всі разом.
• Дякую вам  - спершу обіймаю я потім забираю подарунок і відкриваю її,  дістаю з відти кулон на якому видніється моє імя.
• Дякую, я давно його хотіла - ще раз обіймаю її - доречі в мене для вас також є подарунок.
• Справді, який? - дивується вона, а я тим часом тому до  шафи і дістаю звідти великий запакований подарунок.
• Що там? - питає
• Відкрий і подивись, це доречі вам з татом разом - вона дивується, але починає відкривати. Ще довно я замовила Холст з  спільньою  фотографією батьків, на ньому вони  були надзвичайно щасливі.
• Дякую доню, я піду, а то в мене там тісто на вареники стоїть.
• О твої фірмові - радісно відповідаю, вони в мами просто найкращі.
• Так - відповідає і ховається за дверима.

Ще вчора ми домовилися зустрітись з Юлія в кафе, тому я пішла збиратись, бо часу залишилось обмаль, а подруга мене цього не пробачить . 

Швидко одягла джинси і теплий светр  , підмальовую губи блиском і очі тушшю, Китаю телефон, пару купюр , блиск  і  подарунок для подруги в сумку, виходжу з своєї кімнати і направляють до кухні. 

• Мам, я пішла - попереджаю про  те, що іду геть.
• Куди це ти доню? - цікавиться вона поліплюючи черговий вареник.
• З Юлею іду прогулятись - відповідаю.
• Добре, але не затримуйся - попереджає.
• Звісно, бувай - цілую її і прямую на вихід.

Я швидко дійшла до кафе, всю дорогу мене супроводжувала  моя улюблена музика. Мій плейлист  , це наче  моє життя  , воно повністю описує мене. Але несподівано з кафе вийшов той,  кого я взагалі не очікувала тут побачити . 

• О, привіт Сонь - першим вітається Дмитро.
• Привіт - шоковано відповідаю, бо дійсно не очікувала його тут зустріти.
• Ти як - не сміло запитує.
• Та якось так, тримають, вибач,  я спішу, мене Юля чекає .
• Добре, тримайся, бувай - прощається.
• Бувай - кидаю коротке слово на прощання і біжу до вхідних дверей, які знаходяться за його плечима.
• Дозволь - просить і в туж мить відкриває мені двері.
• Дякую - відповідаю і буду, бо відчуваю, як мої щоки починають червоніти.

 Швидко шукаю очима подругу, яка зайняла самий дальній  сполик   , і щось переглядає в своєму телефоні. Швидко під ходжу до неї і  в першу чергу обіймаю її. 

• Привіт - першою відривається  і вітається.
• Привіт - відповідаю.
• Ось, я тобі капучіно і тіраміссу замавила - показує на стіл , де вже лежить наше замовлення.
• Дякую  , ти знаєш, що я люблю - шлю повітряний поцілунок  їй.
• Звісно люба, давай розповідай, що в тебе сталось.
• Історія довга - попереджаю її.
• В нас багато часу - відповідає вона.
• Тоді слухай, одразу після того, як я пішла з дискотеки, мене супроводжувала якась творога ,  але вона мене не під водила. Я повільно відкрила двері і зрозуміла почула якісь крики, які доносились з кухні, потім Даня сказав, що я їм не рідна, вони мене вдочирили, ти можеш  в це повірити? - питаю подругу   , яка в той момент міцно тримає мою руку - потім, я ви бігла на вулицю, де мало не потрапила в аварію, але за кермом був Дмирто Олексійович і він мене врятував, повіз до себе додому, заспокоїв, накормив і владав ситуацію з батьками, сказавши, що я нібито в тебе, а я тим часом спала, а про це дізналась тільки зранку.
• Боже, що ти терпіла, мені так шкода - співчуває вона.
• А я навіть не здогадувалась про це - відповідаю.
• Нічого, я тобі допоможу - повідомляє вона.
• Прошу, тільки Ані і Маші нічого не кажи, я не хочу, щоб вони про це дізналися.
• Так, звісно , якщо ти так хочеш  , то я все зроблю - спішить обійняти мене.
• Спасибі тобі - також обіймаю її.
• А батьки знають, що ти чула їхню розмову ? - питає вона  .
• Ні я їм нічого не розповіла, і Дмирто також обіцяв - розповідаю.
• О, то вже Дмирто - весело защебетала подруга.
• Так, цей, він попросив до нього так звертатися -  відповідаю і повільно починаю червоніти.
• То це він вчора мені писав з твого телефону ? - ще раз питає.
• Так, я просто заснула   , а щоб вони не хвилюватись - розповідаю події минулого вечора.
• Зрозуміло - спокійно відповіла вона.
• Юлю, а можна одне запитання!? - не сміливо  питаю, бо вже давно хотіла вияснити це питання.
• Так  , звісно питай- сміливо відповідає.
• Чому, ти так соромишся, коли ми розмовляємо про Дениса Андрійовича- питає з цікавості і надпитаю своє капучино.
• В день, коли Марк мав приїхати до аеропорту, ми мали піти зустріти їх, тому, що дядько Микола і батько два рідні  брати. Тато з мамою вийшли з дому і доїхали до аеропорту, а я пішла після того, як ти з А нею покинули нас в кафе, перший день нашого знайомства  . Тоді, я запізнювалась і дуже пішла, так, що належала га якогось юнака, і розбила на нього його каву, яку він збирався випити, а потім, ще й обурювалась, ніби це він винен. Одним словом в нас було поранено знайомство, за яке мені соромно, а коли я його побачила в школі   , то просто втратила дар мови - розповідає свою історію Юля.
• Нічого собі, тепер я все зрозуміла - відповідаю.
• Мені дуже соромно- жаліється подруга  .
• А ти просила пробачення - цікавлять, щоб знати, що робити далі.
• Ні, я боюсь - соромно відповідає і відводить погляд в сторону.
• Так, попроси, якраз завтра в нас його урок .
• Мабуть ти права , а тепер давай пити капучино і істини ці смачні тістечка - апетитно відповідає Юлька.
• Смачного
• Дякую.