Глава 9
Прокидаюсь від сонячного проміння, яке засліплює моє личко. Повільно відкриваю очі, і перше що бачу, це незнайому кімнату в стисло стилі, в одному кутку стоїть шафа, з ліва від неї селян на полиця га якій складені пару книг, над полицию величезна плазма, яка розмістилася навпроти ліжка, по боках оточено полицями, на яких розмістилися дві лампи. Але як я тут опинилась, якщо заснула у вітальні?
Піднімають з ліжка, голова страшенно болить, ще мабуть від того, що вчора ввечері багато плакала. Не спіша піднімають з ліжка і прямую на вихід , з кухні чую якісь звуки , і прямую туди.
Як тільки доходжу до дверей, які ведуть на кухню, то зупиняюсь. Дмитро який, щось переміщує на сковорідці виглядає так по домашньому, сірі спортивні штани, такого ж кольору футболка дуже йому посували. Мій погляд впав на стіл , де вже стоять прибори і дві склянки з соком , повільно заходжу.
- Добрий ранок - вітаюсь і чоловік обертається на мої слова - Дмитре Олексійовичу вибачте мене. - прошу пробачення у нього.
- Добрий ранок , Сонь, ми ж домовились, що поза межами школи, я для тебе просто Дмитро.
- Точно, вибач - звісно, я це пам'ятала, але вирішила назвати його так, як має бути.
- Ось я тут яєчню зробив нам на сніданок - відповідає і починає накладати її на тарілки.
- Як спалось ? - питає коли ставить тарілки на стіл.
- Добре, а як я опинилася в спальні.
- Ти заснула у мене на плечі, коли ми дивились фільм, потім я відніс тебе на ліжко, щоб зручніше було спати, до речі в тебе дуже міцний сон, якщо ти не почула , що я відніс тебе до іншої кімнати - розповідає події минулої ночі.
- Так, сон в мене звісно міцний, а де ти спав? - соромно питаю, бо я не хотіла почути , що він спав разом зі мною.
- Не переймайся, я спав в вітальні на дивані - відповів він.
- Не потрібно було мені залишатись в тебе - відповідаю, бо тільки зараз розумію, що зробила неправильно.
- Чому? - стурбовано питає Діма.
- Я нічого не сказала.. батькам, вони мабуть хвилюються. А ти мій учитель і це не правильно. - розповіла йому все, що думаю
- За батьків не переймався я написав твоїй мамі з твого телефону, що ти залишилась в Юлі, а вона в свою чергу тебе прикриє.
- Що справді? - шокований питаю
- Так - спокійно відповідає. А я як і минулого разу побігла його обіймати - Дякую тобі.
- Нема за що, я знаю як тобі зараз важко. А щодо ти, що ти моя учениця то це не означає, що ми можемо буть друзями - спокійним тоном відповідає .
- Але ж.. - хочу заперечити, а він мене переживає.
- Ніяких але, краще їж, а то все охолоне - показує на тарілку з яєшньою
- Дякую, це дуже смачно - справді він готує не гірше за будь - яку жінку.
Ми швидко поснідали, щоб віддячити Дмитру за сніданок я помила посуд і пішла привести себе в порядок, помила зуби і обличчя, волосся завязался у пучок, і знову повернулась до вітальньої . Дмитро тим часом зробив собі каву, а мені чай. І ми перемістилися в вітальню.
- Ти вже вирішила, що будеш робить далі - питає і відпиває глоток своєї кави.
- Ще ні, думаю спочатку повернутись додому, і не подавати виду, що знаю всю правду, доки вони мені самі нічого не розровідять. А тим часом займусь пошуками справжніх батьків - розповідаю план своїх подальших дій.
- Я допоможу тобі в пошуках - пропонує свою допомогою .
- Добре, а ти зможеш завести мене додому - прошу допомоги.
- Так звісно, але можливо спочатку ми до дивились фільм.
- Так, ще хороша ідея - підтримую його ідею.
- Давай краще подивимось в спальні, там буде зручніше.
- Справді , там велике лішко.
- І якщо ти знову заснеш, то мені не прийдеться тебе так трепетно нести, я просто побуду поруч і буду оберігати твій сон - розповідає, чим змушує мене червоніти.
- Ні цього разу я не засну, мені додому потрібно - розповідаю і одночасно сама себе переконуюсь в тому, що не засну.
- Тобі говорили , що ти мила коли соромиться - знову змушує мене червоніти.
- Ні, не говорили - кажу собі під ніс, але він це почув. І тільки як?
- Ось шукай продовження, а я зараз повернусь - відповів і зник за дверима спальні.
Софія, що ти робиш, він твій учитель, а ти ось так миєшся в його душі, носиш його одежу і просто відпочиває в його ліжку. Але ж ми можемо бути друзями? Пронеслись в моїй голівонці його слова. Я швидко викинула їх з голови, мовляв життя одне і роби все на повну. Я швидко знайшла комедію і стала чекати на Діму, а він повернувся з цілим підносом мандаринів, і одним пустим для шкірки.
- О це моя слабкість - радісно вигукую.
- Чудово, ось тримай - подає мені.
- Дякую, я фільм вже знайшла - відповідаю і показую рукою на плазму.
- Вмикай - відповідає, і я тягнуть за пультом.
Кінець фільму був просто чудовий. Під час перегляду ми на сміялись досхочу, я не могла уявити , що з такого, сторого викладача він перетворився на веселого і жартівливого парубка. А ще ми з'їли всі мандарини, вони були надзвичайно смачні, а їх аромат стояв в цілій квартирі.
- тебе дуже чарівна усмішка, уміхайся частіше - робить комплімент Діма.
- Дякую Дім - відповідаю і відродження погляд подалі.
- Як би мені не було весело, але мені вже потрібно додому - розчаровано відподідаю.
- Так, звісно - так само розчарована відповідає.
- Дякую тобі, ти змусив мене посміхатись і забути всю цю ситуацію - дякую йому.
- Не переймайся через це, ми все вирішимо, мені також сподобалось проводити з тобою час - відповідає
- Я тоді піду переодінусь - ховають за дверима ванної кімнати, захопивши з собою сукню.
І ось я вже стою під своїми вікнами. Цілу дорогу ми мовчали , кожен думав про щось своє, тільки радіо розряджувало цю напружену ситуацію.
- Не переймайся, головне буть спокійна , не подавай виду - дає поради чоловік
- Дякую - обіймаю його, і в туж хвилину вибігаю з автомобіля, в кінці кожу коротке бувай, махаю на прощання.