Глава 8

 Машина  була вже зовсім близько біля мене, я вже попрощалась із життям, але несподівано вона зупинилась.  З неї вибіг якиїсь чоловік, а я ще все стояла в шоці, мене мало не збила машина через свою ж неуважність. Я не подивилась, а просто вибігла на вулицю . Все тіло почалось трусить, в мене ще не було такої ситуації. 

• З вами все добре? - питає такий знайомий голос.
• Ннезннаюю - ледве вимовила  це слово.
• Софія , це що ти - перелякано говорить Дмитро Олексійович.
• Ттакк- через те, що мене всю трусить я ледь змогла вимовити ці слова.
• Що сталось? - запитує вже більш спокійним тоном
• Тьак, я, дитячий- це все, що я змогла вимовити  , тому, що сльози рікою полились з очей.
• Ну все, засмокойся, зараз ми все вирішимо - так, ніжно мене ще ніхто не обнімав. Ми простояли так декілька хвилин, тільки тепер я зрозуміли як можуть допомогти обійми. Дмитро Олексійович обсяг мене за плечі, підняв моє обличча так,  що мої очі  зустрілись з його- тихіше моя маленька- він подушками пальців почав збирати мої солоні очі. Чому мені з ним так добре? Він допоміг дійти до машини, посадив на переднє сидіння , а сам швидко обійшов  машину  і сів в авто.

Їхали ми  приїхали  хвилин за десять. Сльози так і не вщухли, я схлирувала обійнявши себе руками, Дмитро Олексійович міцно стискає мою руку, це мені неабиякий допомогло.Я не думала ні про, що хотілось тільки викинути все з голови, але це правда  , гірка правда. 

• Софія, все ми приїхали - вириває з роздумів учитель.
• Що, куди - перелякано розглядаю  місце де автомобіль зупинився, в цьому районі я це ніколи не була.
• Ми в мене вдома - спокійним і врівноваженим тоном відповів.
• Але ж.. - не змогла до говорити, тому що він мене перебив .
• Ніяких  , але в такому стані я тебе не залишу - рішуче відповів він.
• Та мені все одно нема куди піти  - сумно відповіла коли ми вже заходили в квартиру. Саме зараз я зрозуміла, що зовсім одна в цьому місті, подруги ще на вечірці  , а батьки я навіть не знаю чи живі вони.
• Проходи, почувай себе як вдома,  думаю мабуть тобі потрібно в душ - відповів він коли ми пройшли в вітальню, вона була доволі постора в сірих тонах.
• Я зараз  знайду тобі  якиїсь одяг, щоб переодітися - зникає за дверима спальні.
• Добре - зараз дійсно  душ мені не завадить.
• Ось думаю це тобі підійде - повертається з спальні і дає мені чистий одяг - ванна ось там - показує на двері.
• Добре - ледь вимовляю і іду в напрямку ванної.

Як тільки я захожу в кімнату то дивлюсь в дзеркало очі почервоніння від сліз  , туш і підводка потекла  , помада була  розмазана  , одним словом жах. Стоячи під горячим струменем води хотілось просто померти, але  я мала дізнатись всю правду. Вийшовши з душу почала відмивати обличча  ,  хоч трішки, але все ж таки щось допомогло. Одівши великі спортивні  штани і безрозмірну футболку, яку завязался  на талії,   вийшла з ванної кімнати і направилась  до кухні. 

• Ось я  чай тобі приготовив і бутерброди, я подумав ти зголодніла - відповідає учитель і  кладе попереду чашку.
• Дмитро Олексійович вибачте - і знову він мене пребив.
• Так, давай домовитись  поза межами школи  ти називає мене Діма - висунув свої вимоги вчитель.
• Але ж...
• Ніяких але, я старший від тебе всього  на шість років, а так я почуваю себе якимось старим дідуганом, і одразу на ти  , домовились - простягнувся руку на знак згоди Діма.
• Добре - не знаю чому, але я погодилась і потиснула  йому руку і знову мурахи вкрали тіло, я швидко висмокніла руку і взялася за бутерброди.
• Смачного - радісно посміхаючись відповів Діма.
• Дякую, ти що не будеш - здивований питаю.
• Ні, я думаю ти з цим впораєшся - посміхається на всі тридцять два.
• Але ж ти будеш голодний  - стурбовано  питаю.
• Нічого - відповів він
• Ні, ти зараз візьмеш і їж ось цей бутерброд - стверджують і підношу  бутерброд до його рота. Він  кладе свою руку знизу на ту в якій я тримаю  їжу, він відкриває рот і відкушує шматочок.  Потім він вже бере його в свою руку і я можу спокійно дожувати.
• Може чай поп'ємо  в вітальні - пропонує Діма..
• Можна - відповідаю. Потім ми взяли свої чашки і перемістилися до вітальні, але несподівано Діма мене покинув і пішов до спальні.

Його не було хвилин п'ять  я тим часом тихо сиділа і очікувала на нього. Коли він повернувся то на ньому не було сорочки і класичних штанів, а прості спортивні і футболка, через які виднілися його мязи. Також він приніс з собою плед. 

• Ось, я тут плед приніс  , щоб холодно не було - мило відповів він і почав вкривали мене ним. - може ти хочеш мені розповісти  , що сталось - якось боязно питає.
• Я думаю, що зможу тобі щось порадити.  На шо я нічого не відповіла.
• Все було гаразд - і все більше я не змогла нічого вимовити, тому що сльози полились знову, він нічого не відповів, а просто присів ближче  , зібрав від мене чашку з чаєм і обійняв. І знову його теплі, міцні обійми мені допомогли.
• Ну все , сонечко , заспокойся  , тихіше квіточко моя -  ці слова мені зараз так заспокоюють, вони немов якісь магічні ліки, які зцілюють всі рани.
•  

Коли трішки заспокоїтись, і сльози вщухли я нахилилась за чаєм  , відповши глоток знову поставила чашку на місце  , плед тим часов вже спав з моїх плечей.

• Ось тримай, тобі теж голодного - ділюсь пледом з Дімою. Він не відпустив мене із своїх обійми, а просто  почав закувувати нас в плед. Теремок ми сидемо в обіймах один одного, а нас зігріває поет.
• Сонь   , звідки в тебе ці синці - стурбовано питєж, а я  на них взагалі не звертаються увагу, але мені було соромно - це, що тебе батьки так.
• Ні, ти що, давай все з самого початку - не дочекавшись його відповіді, я просто почала свою довгу і не надто радісні розповідь.
• Недавно ми переїхали в це місто, воно мені сподобалось з першої хвилин, я знайшла тут багато друзів, які дійсно для мене дорогі. Сьогодні зранку я прокинулась з відчуттям якоїсь тривоги, але все було не дарма. Потім я пішла на свято, мені нам набридло, я зібралась і просто пішла додому, тихо відкриває двері і чую як Даня кричить про те, що я їм не рідна, батьки підтверджують його слова, але кажуть, що все одно мене люблять. Тоді я просто вибігла на вулицю, а потім ти все знаєш. Що до Дані, він мій рідний брат, в майбутньому хоче  стати боксером   , тому ось так я змушена  тепріти. - нарешті я закінчила свою розповідь  .  Діма  слухав уважно і не переживав, тільки міцно стискав в своїх обіймах  , за  що я йому вдячна.
• Але чому ти не розповіла батькам, про та, що він тебе б'є - стурбовано питає.
• А навіщо  , в них є свої проблеми  , а  якщо ще і я буду їх загружати - сумно відповідаю.
• Але ж так неправильно , ти мусиш поговорити з батьками, ще не нормально, що ти терпиш таку біль, ось подивись тут не один і не два синці - заперечує він і піднімає мою руку , на якій чітко видно все. Щоб приховати сліди  замазую їх тотальний кремом, або просто ношу закриту одежу.
• Я знаю. Ну чому, це все сталось зі мною, я навіть не знаю чи живі мої батьки, і взагалі  хто я? - питаю сама у себе.
• Не переймайся я допоможуть тобі їх знайти, в мене є знайомився в детективній агенції  , а щодо другого питання то я зможу тобі на нього відповісти - втішає  мене вчитель.
• І як же - цікавлюсь.
• Ну дивись ти перейшла до нової  , знайшла там нових друзів, які люблять і цінують тебе, добре вчишся, також в тобі присутні такі риси як спокій, рівновага ,   життєрадісність , доброта , краса і ще дуже багато добрий якостей.
• Дякую тобі, якби в той момент  коли я вибігла на улицю то за кермом був хтось інший, то я б загтлула там, або закінчила  життя самогубством  . - розповідаю .
• Слава Богу, що  я опинився разом, я б ніколи не пробачив собі, якщо б втратив тебе - сумно розповідає Діма і ще  міцніше обіймає мене.
• Дякую тобі, але давай ми закінчимо цю тему. Будь ласка - прошу його
• Добре,  тоді  довай подивимось фільм  - пропонує Дмитро.
• Можна   , але тільки не жахи - попереджаю його.
• Тоді  можна комедію - пропонує
• Вибирайте, а я тим часом піду помию чашки - хотілось щось зробити приємне для нього.
• Залиш, я потім помию
• Не переймайся - заспокоює його і ховають за дверима кухні. Швидко впоравщизь з чашками, повертаюсь назад, Дмитро вже вибрав фільм. Зручно вмостившись, охопила коліна руками. Перші пять хвилин між нами була відстань, але несподівано Діма різко підсунувся і обійняв мене. На мою думку цих обіймів хотіла і я і він. Тепер я обнімала не свої коліна, а його.