3

Здригнулася, коли грюкнули вхідні двері пізно вночі. Стиснулася, як пружинка, приготувавшись до можливої сварки. Утім, я не стану сперечатися з Костиком. Він у будь-якому разі матиме рацію. Адже я ганебно втекла з поля творчого бою, кинувши його одного на поталу журналістам.

Однак Костик, на диво, не став звинувачувати мене ні в чому. Зі щасливою втомою, що відбилася в усьому його вигляді, скинув туфлі в коридорі. Тихо шарудячи тканиною, повісив на гачок свою куртку, і нетвердою ходою задоволеної життям людини заплив до кімнати.

— Втомився? — запитала тихо, обіймаючи його і намагаючись при цьому не забруднити фарбою.

Уся вимазалася нею. Але навіщо ж псувати йому дорогий одяг. Для нього зовнішній вигляд досить важливий, щоб зважати на якість і стан речей.

— Ти таки втекла? — усміхнувся, плюхнувшись на ліжко, і розкидаючи руки, немов зірка, що вирішила відпочити на дні морському.

— Ти не сердишся? — запитала обережно, витираючи руки спеціально заготовленою ганчіркою і засобом.

Знаю, що Костика дратує цей запах. Але інакше плями фарби не відтерти. А Костя завжди суворо вимагає від мене тієї міри зовнішньої охайності, яка тільки можлива для художника, що перебуває постійно в роботі. Потрібно відповідати нареченому, заявленому образу ідеальної пари.

— На що? — знову усміхнувся він. — Я ж знаю, що ти в мене боягузка.

Я поморщилася. Неприємна відчуженість і деяка зарозумілість у цілком справедливій характеристиці дряпнули в грудях.

Мовчки поставила його туфлі на полицю. Костик завжди забуває прибрати їх. І вирушила в душ, попередньо накинувши мішковину на мольберт з незавершеною роботою.

— Кать! — мляво позвав мене, коли вже ввімкнула воду. — Завтра їдемо знайомитися з моєю ріднею перед весіллям.

Завмерла під струменями води, вирішивши, що помилилася. Яка рідня? У нього ж начебто тільки мама є.

— Навіщо? — крикнула, намилюючи груди й руки.

— Мама вмовила, — немов знехотя, і трішки роздратовано буркнув Костик. Довелося напружитися, щоб почути його відповідь.

Вийшовши з душу, збиралася продовжити розпитування, але виявила, що наречений заснув. Він по-дитячому зворушливо й беззахисно підтягнув до себе коліна, сховавшись куточком покривала. Сіла на ліжку поруч, задумливо втупившись у вікно, за яким миготіли вогні сонного міста. Моргнула, коли на фіранці відчувся образ Ігоря. Мана якась.

На всі мої запитання за сніданком Костя відмахнувся:

— Мати сказала, образиться, якщо не поїду на сімейну вечерю. Типу так не можна.

— А ти не хочеш?

— Стільки років не бачив і ще сто не бачив би. Але заради мами потерплю один вечір. Ти ж зі мною? — примружився, у погляді на секунду промайнув сумнів.

— Звичайно, з тобою, — промимрила пришиблено.

Судячи з його настрою, вечір обіцяв бути емоційно насиченим. І вкраденим у мого натхнення. Тому до другої половини дня вже не без зусиль стримувала роздратування, що рвалося назовні, від чергового візиту ввічливості для дотримання соціальних умовностей. Куди їдемо? Навіщо? Нічого не зрозуміло, як казав один персонаж, але дуже захопливо.