Останнє пророцтво

Друзі застигли, вдивляючись у загадкову постать. Вітер ніби завмер, а віддалений шепіт навколо став гучнішим, перетворюючись на незрозумілі слова.

«Що ти маєш на увазі?» — голос Ані тремтів, хоча вона намагалася здаватися впевненою.

Незнайомець опустив руку, і символ у повітрі згас. «Ви відкрили шлях туди, де вам не місце. Ваша книга… вона була лише частиною пазлу. Вона не містить істину, а лише ключ. Але ворота вже відкриті».

Макс обмінявся тривожним поглядом із Левком.

«Які ворота?» — запитав Левко.

«Ворота між світами. Колись їх закрили, щоб утримати те, що не має існувати в реальності. Але тепер…» Незнайомець замовк, ніби щось відчув.

Раптом навколо почала коливатися земля, і здалеку почувся низький гул. Повітря потемніло, наче щось велетенське рухалося крізь простір.

«Нам потрібно звідси йти!» — вигукнув Макс.

Але незнайомець зробив крок вперед. «Вам доведеться зробити вибір. Або ви знайдете те, що ще може зупинити катастрофу, або ваш світ стане наступною жертвою».

Аня стискала ключ так сильно, що його краї впивалися в шкіру. «Що нам робити?»

Темна фігура простягнула руку і розгорнула старий сувій. На ньому був символ, схожий на той, що світився у повітрі.

«Це останнє пророцтво. Воно вкаже шлях. Але поспішайте — темрява вже знає про вас».

Раптом вітер знову подув, зірвавши капюшон незнайомця. Аня різко вдихнула — під ним було обличчя людини, яку вони знали…

А потім все вибухнуло сліпучим світлом.