Коли друзі переступили поріг порталу, їхні тіла ніби огорнула невагомість. Навколо розливалося мерехтливе світло, і, перш ніж вони встигли щось сказати, все навколо змінилося.
Вони опинилися у дивному місці — небо тут було темно-фіолетовим, а земля світилася м’яким блакитним світлом. Довкола здіймалися чорні вежі, а в повітрі лунав приглушений шепіт, ніби тисячі голосів говорили одночасно.
«Де ми?» — прошепотів Макс, стискаючи кулаки.
«Це… інший світ», — відповіла Аня, відчуваючи, як її ключ у кишені почав слабко вібрувати.
Левко озирнувся і помітив, що за ними портал почав згасати. «Можливо, нам варто повернутися? Ми навіть не знаємо, що тут може нас чекати».
«Ні, ми повинні дізнатися, чому книга привела нас саме сюди», — впевнено сказала Аня. Вона зробила кілька кроків уперед і зупинилася біля старого, покрученого дерева, на якому висіли аркуші з написами дивною мовою.
Раптом перед ними з’явилася постать у довгому темному плащі. Її обличчя було приховане під капюшоном, а голос, коли вона заговорила, лунав одночасно лагідно і моторошно:
«Ви прийшли занадто пізно».
Друзі здригнулися.
«Запізно для чого?» — запитав Макс, напружено вдивляючись у незнайомця.
Фігура повільно підняла руку, і в темряві спалахнув символ, який вони вже бачили на сторінках книги.
«Зло вже пробудилося».