Тіні міста

Коли Аня промовила останнє слово заклинання, в повітрі спалахнуло світло, і стіни бібліотеки здалися їм такими, що зникли в тумані. Друзі враз спинилися, відчуваючи, як щось незриме охоплює їх, немов їхня реальність знову переглядалася. Несподівано, з глибини темряви, в якій губилися звуки, роздався шепіт.

«Що це було?» — спитала Соня, її голос тремтів від тривоги. Вона озирнулася, і світло лампочки злегка затремтіло, неначе на нього насувалася хмара.

Макс і Левко подивилися один на одного, на їхніх обличчях відбивалися страх і сумніви. «Може, ми щось не так зробили?» — прошепотів Левко, намагаючись не злякатися.

«Це всього лише ехо», — спробувала заспокоїти їх Аня, але й сама відчувала, як її серце б’ється в ритмі паніки. Вона глянула на книгу, і слова, що світяться на сторінках, почали тьмяніти.

Друзі вирішили, що їм слід піти. Вони швидко закрили книгу, але щось зупинило їх — їхнє бажання втекти зникло в той момент, коли за вікном пролунали перші звуки. Спочатку тихі, але незабаром зростаючи, як ехо давніх легенд.

Повернувшись до виходу, вони помітили, що бібліотека виглядала інакше. Приміщення заповнилося холодом, і відчуття часу змінилося. Лампи почали миготіти, а навколо них наче витали тіні, що ворушилися у кутах.

Коли вони вийшли на вулицю, небо стало темним, і місто Лісовий Ріг загорнулося в туман. Ніч ніби всмоктала все світло, а тіні танцювали навколо них. Друзі відчули, як серце завмирає, коли до них донеслися звуки — стукіт, шепіт, і щось схоже на сміх, але віддалений, неземний.

«Це не може бути…» — прошептала Соня, затискаючи руки у кулаки. Вона відчувала, що щось не так.

«Можливо, це просто наші нерви?» — спробував заспокоїти їх Макс. Але його голос звучав невпевнено.

«Можливо, нам варто повернутися і знайти спосіб закрити портал?» — сказав Левко.

Аня, дивлячись у темряву, відчула, як страх починає перетворюватися на рішучість. «Ні, ми не можемо просто так здаватися. Ми маємо дізнатися, що відбувається!»

Друзі вирішили розділитися, щоб перевірити місто. Аня з Максом пішли до старої церкви, де, за чутками, відбувалися містичні ритуали, а Левко і Соня направилися до парку, де зникло кілька людей за останні тижні.

Церква

Аня і Макс увійшли в церкву, яка виглядала так, наче застигла в часі. Криша  вразила їх своїми розмірами, але відчуття тривоги не відпускало. На стінах висіли давні ікони, які наче спостерігали за ними своїми пронизливими поглядами.

«Тут має бути щось, що допоможе нам зрозуміти, що сталося», — сказала Аня, пройшовши повз ряд свічок, що мерехтіли.

Вона натрапила на стару книгу в одному з куточків, подібну до тієї, що вони знайшли в бібліотеці. Витираючи пил з обкладинки, Аня відчула, як серце забилося швидше.

«Це може бути корисно», — з нетерпінням прокоментував Макс, заглядаючи через її плече.

Аня відкрила книгу, і сторінки почали шурхотіти під її пальцями. Вона знайшла розділ про духів, заклинання і обряди. Але раптом голосно гримнув грім, і церква занурилася в темряву. Свічки згасли, і на мить їм стало здаватися, що вони не самі…

Парк

У той час, Левко і Соня стояли в парку, де раніше бачили зниклих. Тіні танцювали серед дерев, а повітря наповнилося холодом.

«Мені не подобається це місце», — прошептала Соня, зціпивши кулаки.

«Можливо, нам слід повернутися», — згодився Левко. Але раптом на них накинувся сильний вітер, і вони почули, як з-за дерев долинає тихий голос.

«Допоможіть мені…»

«Хто це?» — спитала Соня, дивлячись у темряву.

«Я не знаю», — сказав Левко, але його голос тремтів від страху.

В той момент вони усвідомили: викликані духи не лише спостерігали за ними, але й прагнули щось більше. Місто прокинулося, і йому потрібна була їхня допомога.

Повернення

Аня і Макс в церкві, а Левко і Соня в парку — їхні шляхи перетнулися в цю жахливу ніч. Що б не сталося, вони повинні були знайти спосіб повернутися назад, перш ніж їхнє місто буде охоплено темрявою, що вже починала з’являтися на горизонті.

Ніхто з них не знав, що цієї ночі їхні життя назавжди зміняться.