Заборонене місце

У затишному містечку Лісовий Ріг, де кожен знав один одного, життя текло повільно й розмірено. Вузькі вулиці, обсаджені стрункими деревами, перетворювалися на артерії, що з’єднували всіх жителів у тісну спільноту. Однак було одне місце, яке завжди залишалося поза досяжністю — стара бібліотека, захована за товстими стінами, порослими плющем.

Аня завжди відчувала, що в бібліотеці ховаються таємниці. Вона мріяла про пригоди та загадки, і цього вечора, коли зібрала своїх друзів — Макса, Левка і Соню — нарешті наважилася на експедицію до забороненої частини бібліотеки.

«Там, кажуть, є книжка, якої ніхто не читав», — загадково прошепотіла Аня, коли друзі зібралися біля входу. Її очі блищали від нетерплячки, а обличчя спалахнуло від захоплення.

«Аня, ти серйозно? Ми ж не маємо права туди заходити», — відповів Макс, посміхаючись, але відчуваючи, як усередині нього зростає цікавість.

«Це всього лише старі легенди! Чому б нам не спробувати?», — сказала Соня, трохи знервовано, але зацікавлено.

«Я за! — підтримав їх Левко. — Це може бути круто!»

Друзі пробралися всередину бібліотеки, їхні серця билися швидше від хвилювання та страху. У темному коридорі старі полиці виглядали похмуро, немов свідки минулих епох. Вони повільно наближалися до забороненого відділу, де давні книги покривалися пилом, а тихий шепіт історії вирував навколо.

Після кількох хвилин пошуків Аня зупинилася, побачивши книгу, що лежала на нижній полиці. Вона була обмотана в шкіру, а на обкладинці вигравірувано загадкове зображення — дві схрещені руни, оточені таємничими символами.

«Ось вона!» — вигукнула Аня, піднімаючи книгу, і всередині них спалахнуло відчуття тривоги та захоплення.

«Ти впевнена, що це хороша ідея?» — спитав Макс, поглядаючи на книгу, наче вона могла ожити.

«Ми лише подивимося! Навіть якщо там нічого цікавого», — Аня спробувала заспокоїти друзів, але сама відчувала, як всередині неї щось штовхає.

Вони сіли в кутку бібліотеки, розгортаючи книгу, обережно, наче тримаючи вибухову речовину. Сторінки були жовті та крихкі, а слова, написані древнім шрифтом, мерехтіли, немов запрошуючи їх до дії.

«Це ритуали... для виклику духів!» — з тихим жахом прочитала Аня, її голос тремтів від незрозумілої радості.

«Це ж абсолютно божевільно!» — Левко спробував усміхнутися, але в його очах світилося щось більше — інстинктивний страх.

«Слухайте, давайте просто спробуємо один із них! — запропонувала Соня, хоча й сама відчувала, як мороз по спині. — Це ж всього лише гра!»

Друзі, вже не впевненні в правильності свого вибору, почали обговорювати можливі наслідки. У них не було жодної ідеї, що ці слова можуть відкрити портал у невідомість.

Але спонукання до пригод взяло верх.

Зібравши всі свої сили, Аня прочитала заклинання, яке, на її думку, звучало найбільш безневинно. Однак, щойно вона вимовила останнє слово, у повітрі відчулися зміни — наче в тиші пролунав невидимий грім.

Відкриваючи книгу, вони не знали, що їхня гра може призвести до жахливих наслідків, які затьмарять не лише їхні життя, а й усе місто Лісовий Ріг.

Цієї ночі все зміниться...