ГЛАВА 24

      Кайлі озираючись наблизилася до Ави, яка саме збирала свої речі у невелику картонну коробку. 

- Мені справді шкода, що ти йдеш! - Вона зітхнула й тихо прошепотіла. - Та ще й керівника нового мають прислати. Хто ж знав, що містер Бойд виявиться нечистим на руку.

- Я всього лише переводжуся в інший офіс, Кайлі. Ми можемо разом випити кави у вільний час.

- Справді? - Дівчина пожвавішала, а її губи розтягнулися в посмішку.

- Звичайно! Чому ні!

- Було б чудово! - І Кайлі промовила ці слова справді щиро. Поміж усіх інших людей, які її оточують в останній час, Ава сподобалася більше всіх. Хоча б за те, що вона ніколи не приховувала свого справжнього ставлення та емоцій, не вміла хитрувати чи лукавити, а ще була досить легкою у спілкуванні.

- В мене є дещо для тебе! - Ава занурила руку у свою сумку й через мить, покопирсавшись в ній, витягнула картку VIP-клубу. - Ось, це тобі, тримай!

       Очі Кайлі заблищали, вона знову з острахом озирнулася на всі боки, взяла картку й притисла до грудей, міцно стискаючи в долоні.

- Дякую! - Знову перейшла на шепіт. - А ти зі своїм хлопцем у тому клубі познайомилася? 

      У відповідь Ава лише таємниче посміхнулася.

- Бувай, Кайлі! Було приємно з тобою працювати! А з приводу кави, подумай, я залюбки! - Підморгнула й пішла у напрямку ліфтів.

Місяць потому.

          Ава відклала папери подалі й сіла зручніше, відкинувшись на спинку офісного крісла. На новому місці працювалося з особливим задоволенням та надхненням. Колеги теж виявилися досить компетентними та привітними. 

       Її стільниковий телефон ожив, заграла мелодія.

- Привіт. - Відповіла прийнявши виклик від Ліама, відчувши, як серце одразу наповнюється приємним щемом.

- Привіт, люба. Сьогодні маю зустрітися з інвестором з приводу остаточного підписання паперів, можу трішки затриматися. - Почав він.

- Добре. Тоді може зустрінуся з батьками, вже декілька днів обіцяла.

- Я скучив. - Його голос став низьким, приємним з еротичними нотками.

- Я теж дуже скучила! - Прошепотіла ніжно. - Тоді до вечора?

- Так. - Напишу коли закінчу.

       Ава зібрала речі, викликала таксі й поїхала до батьків. Кейтлін радо зустріла, одразу обійняла доньку.

- Ти не казала, що завітаєш сьогодні! - Вигукнула.

- Я обіцяла! - Знезала плечима.

- Чудово! Лишишся на вечерю? Батька правда ще немає. Але думаю, скоро приїде. - Щебетала мати. - Як на новій роботі? Вільям казав, що ти чудово вправляєшся.

- Мені справді подобається.

- Вип’ємо чаю? - Запитала Кейтлін.

- З задоволенням! 

        Кухня лишилася без змін, саме такою Ава її пам'ятала. Хіба, що мати додала декілька симпатичних предметів інтер'єру, які сюди явно пасували. Кейтлін розлила ароматний чай, дістала вазочку з печивом, її улюбленим. Смак дитинства. Насолода…

            Почувся звук дверей, які хтось відчиняє.

- Напевно Вільям прийшов! - Сполохано відповіла й поправила зачіску. - Піду погляну!

          Скільки років батьки разом, а мати й досі робить дуже багато, щоб бути привабливою для свого чоловіка. Скільки перепон вони подолали разом. Ділили навпіл і скрутні і приємні хвилини життя. Як чудово не втратити це з роками. Щоб лишився той невидимий зв'язок від серця до серця…

- Кейтлін, - почав Вільям, - я трішки попрацюю зі своїм діловим партнером в кабінеті.

- Ава приїхала…

- Ава! - Він наче роздумував, як краще вчинити. - Думаю їй теж це може бути цікавим. Покличу її приєднатися до нас. Проведи будь ласка гостя до кабінету.

- Я саме заварила ароматний чай… - Звернулася жінка до гостя. 

- Не відмовлюся, - з вдячністю відповів.

- То може й на вечерю залишитесь? - Поцікавилася. Молодий чоловік здався їй досить приємним. Він наче випромінював тепло і спокій. На відміну від холодного Квентіна, який не сподобався жінці відразу.

- Вільяме, то може я покличу Аву, заодно зроблю Вам чаю?

- Добре, дякую, - потиснув ніжно руку дружині й легенько поцілував у скроню. 

       Через мить жінка повернулася в кухню й заговорила до доньки. 

- Аво, батько запрошує тебе до свого кабінету. Сказав, що тебе, як фахівця це теж може зацікавити.

- Але, я не збиралася… - Їй чомусь теж пригадався Квентін і непереборне бажання батька влаштувати її особисте життя. - Я так зрозуміла, що він не сам. - Зам’ялася вона шукаючи привід для відмови, та мати вручила їй підніс з вишуканими порцеляновими горнятками наповненими чаєм.

       Хіба з цими людьми можливо сперечатися, коли вони діють завжди на свій розсуд? Дівчина закатала очі під лоба, розуміючи, що якби вона їх не переконувала, але вони все одно вчинять по своєму. Взяла з її рук чашки й поплелась до кабінету. А може й дійсно, це всього лише робоча розмова?! Батько нарешті визнав її компетентність і просто потребує поради. Адже в останній час він не втручається в її особисте життя. Навіть полишив спроби контролювати. 

       Коли вона зайшла до кімнати, Вільям сидів на своєму улюбленому місці розвернутий напівоберта до вікна. А незнайомець стояв спиною. На шерех вони зреагували удвох, обернулися одночасно у напрямку дверей. Чашки дзенькнули одна об одну. 

       “О, Боже! Що ти тут робиш!”: Подумала про себе Ава, пальці одразу похолоділи. Схоже Ліам і сам здивувався не менше.

- Познайомся Аво! Це мій діловий партнер. Щойно я підписав дуже цікавий на мою думку проект. Можна сказати нарешті знайшов те, що шукав. - Він задоволено потер руки. - Ліаме, це моя донька Ава.