ГЛАВА 20

        Ава відчинила й тихо зайшла до батьківського кабінету. Дев’ятнадцята година вечора п'ятниці. Батько сидить за своїм велетенським письмовим столом обкладений кіпами паперів. На секунду відірвався від документів, підняв очі на доньку, насупився й знову поринув у справи.

- Де ти вчора ночувала? - Запитав замість привітання. 

- У подруги. - Відповіла, відчуваючи тиск з його боку. 

- Справно навчилася брехати. - Батько насупився ще більше. - Хочу нагадати тобі, що витратив солідну суму на минулу твою “подругу”...

- Тату… - Обурилася Ава.

- То що привело тебе до батьківського дому?

- Хотіла спитати твоєї думки! 

- Моєї думки? - Вільям здивовано поглянув на доньку й нарешті відірвався від документів. Відкинувся на спинку сірого крісла й схрестив руки на грудях.

- Тільки вислухай мене спокійно…

- Починай, - він зняв окуляри в темній оправі, потер втомлені очі, потім ретельно протер скельця й поклав предмет на стільницю столу. 

- Я відновила навчання в університеті…

- Знаю! 

- Виконуючи завдання з університету, - вона почала говорити повільніше, навіть вмостилася краще на стільці поряд зі столом за яким сидів батько, - я за приклад брала деякі проекти, які розробляв саме наш офіс. Поглянь. - Вона простягнула йому аркуш з детальним аналізом.

- Що я маю тут побачити? - Вільям знову підхопив зі столу окуляри.

- Фірма під головуванням Квентіна витрачала набагато більше коштів, а ніж з іншим керівником. 

- Аво! Ти знову? - Розгнівано викрикнув батько.

- Тато! Почуй мене! Про які серйозні стосунки мене і Квентіна може йти мова, якщо вони існують виключно для тебе і для того, аби фірма отримала більше коштів з загального фонду, щоб покрити його розтрати. Нас не існує! Жодних побачень чи домовленостей.

        Вільям мовчав, заплющивши очі, наче в нього глибоко всередині йшла боротьба батьківської турботи і переконань у своїй правоті.

- Впевнений, що цьому є пояснення! - Ледве чутно вимовив, його обличчя почало червоніти, він відкинув той листок паперу на стіл й знову заплющив очі. 

        Ава відчула, що її слова боляче зачепили його, може навіть похитнули незламну впевненість у правоті своїх вчинків і дій. Ава відчула докори сумління, через те, що після її слів батьку стало зле. 

- Аво, дівчинко моя! - Кейтлін увірвалась в кабінет й обійняла доньку. - Чому не попередила, що приїдеш? 

- Я заїхала на півгодинки після роботи…

- Вільяме, випий пігулку від тиску! - Кейт переключила свою увагу з доньки на чоловіка. - Ходімо, Аво розкажеш, як тобі на новій роботі.

          Рука Вільяма потягнулася до шухляди де знайшов блістер з необхідними пігулками.

         “Дідько! Невже я помилився щодо нього? Бачив лише те, що хотів побачити? Але ж Квентін так красномовно переконував. Та й перевірка нічого не виявила! А якщо це чергова витівка Ави? В неї хтось з'явився! Це ж очевидно! Тому не ночувала вчора вдома! Доброго вечора татусю, познайомся з черговим покидьком в моєму житті! Ми скоро одружимося і він до кінця життя буде тягнути з тебе кошти! Та до біса… Я хочу знати з ким вона сплуталася!”: Вільяма зводив з розуму внутрішній голос - його власні міркування. 

         Запив пігулку й встав з-за столу. Досить вже на сьогодні. Все одно жоден з проектів на вартує його уваги.

          Ава хвилин з двадцять вислуховувала балаканину матері про черговий шопінг і про те, що вона придбала в останні дні. Потім почалися відверті натяки щодо весілля, що дівчині захотілося схопити маму за плечі й промовити щось на кшталт: “Агов мамо! Про яке весілля ти мрієш? А про моє щастя та душевний спокій ні? Байдуже, якого статусу людина, якщо цей чоловік дивиться на тебе виключно, як на дороге придбання, вдале капіталовкладення! Розплющіть нарешті вже з батьком очі! Чи ви будете мене карати за єдиний невірний вибір у моєму житті, наївність, дитячу закоханість? Я виросла! Я змінилася! І давно не потребую втручання у власне життя!”

- Вибач, мамо! Мені вже час! Дуже втомилася за цей тиждень, все про що я зараз мрію, це виспатися! - Натомість сухо відповіла Ава, дозволивши себе поцілувати на прощання у щоку.

          Як і завжди водій довіз дівчину до самої домівки. Вже смеркалося й сьогодні ввечері було досить прохолодно. Чомусь замість душевної рівноваги після розмови з батьками Ава відчувала себе ще більше виснаженою і одинокою. Ні. Вона вже не самотня, в її серці розпускається яскравим цвітом почуття: тепле й пронизливе від котрого вранці хочеться муркотіти наче та кішечка, коли прокидаєшся в обіймах коханого.

- Привіт, - Промовив Ліам, відірвавшись від підвіконня на якому сидів, покрокував назустріч, - це тобі.

        Промовив лагідно й протягнув букет з духмяними квітами в центрі якого виднілися два кольорових папірця.

- Дякую! - Ава задоволено посміхнулася й прийняла подарунок, схилилася над квітами, вдихнула приємний аромат. - Що це? - Запитала.

- Дістань! - Таємниче посміхнувся.

- Добре! - Ава відчинила квартиру й вони увійшли. Щойно опинилися за зачиненими дверима Ліам обійняв її і поцілував. 

- Я скучив, - прошепотів, вмикаючи світло у передпокої. 

        Як же ж зараз хочеться торкатися до неї. Повільно роздягнути, потім довго пестити, насолоджуючись її реакцією на всі його дотики. І звісно цілувати довго-довго, втамовуючи цей голод та жагу.

             Ава підхопила пальцями папірці й розгорнула. 

- Два квитки до Риму на ці вихідні! - Вигукнула вона. - Ліаме! Ти шалений.

- Ти багато працювала, а я допоможу тобі трішки відволіктися та відпочити! - Прошепотів на вушко, й зайнявся гудзиками на її білій сорочці.