ГЛАВА 17

         Джошуа Бенсі ще з декілька годин поогинався поряд з поліцейськими котрі оточили небезпечний периметр на вокзалі. Гроші спокійнісінько дістав близько четвертої ранку, в момент коли в величезній залі біля однієї з стін якої й були розміщенні численні комірки камери схову, було спокійно і порожньо. Наостанок пройшовся очима по комірці з номером сім. Так-так геть не тій з якої щойно дістав пакунок з грошима, а саме сьомій. Звідти тиждень тому витягнув маленький прозорий футляр з лише одним предметом - чорною мініатюрною флешкою. Ще подумав тоді і хитро посміхнувся: “Якже ж, Ваша це річ, містере, так я Вам і повірив! Ви хотіли провести старого вояку і бувшого поліцейського на заслуженому відпочинку!”

       Звичайно природня допитливість зіграла свою роль і він, запхавши флешку в роз’єм свого старенького але перевіреного роками ноуту переглянув декілька кадрів відео. 

       “Як цікаво! Шкода навіть дівчинку! В доньки годиться”: Ще подумав тоді, та гроші набагато важливіше принципів чи жалості. Вони для Бенсі не мають запаху. Жити ж на щось треба і це явно не ті копійчини, які він отримує від держави за десятки років сумлінної праці, котрих вистачить хіба що на те, щоб не закінчити життя як злидар у канаві.

          Сів за кермо свого пошарпаного кадилаку брудно-зеленого кольору, кинувши пакунок з грошима поряд на сидіння. 

        “Отже Ви містере, все ж таки вдалися до шантажу! Та Ви копаєте собі могилу з швидкістю геометричної прогресії! Навіть крові Майкла на руках Вам вже замало! Ну Бог Вам суддя! А мені, напевно, пора вже вшиватися! З занадто великою завзятістю і цікавістю накидав кола навколо сьогодні вночі той типчик у чорному костюмі *(мова йде про Гордона, тілоохоронця Ліама). І цікавився саме тією коміркою де дівча  лишило гроші! Випадковість? Ще й розповідав байку, про речі, котрі не знає чи забрала дружина, бо додзвонитися їй не може, в неї розрядився телефон. Та в ці подробиці я посвящати Вас не змушений. Головне - кінцева мета! А там зникну. Якщо щось з Вами і станеться, я привид котрого не існує”: З роздумів вивела офіціянтка цілодобової кав'ярні де зупинився Бенсі. 

         Умостился на високе крісло, поклавши пакунок на коліна. Якось лишати в автівці не ризикнув й замовив собі міцну каву. Ще годинку й відвезе гроші шефу додому. В офісі зайвий раз з'являтися якось бажання немає.   

       Гордон, що чатував сидячи за кермом своєї автівки припаркованої біля узбіччя  неподалік, задоволено посміхнувся. 

- Рою, потенційний підозрюваний, або спільник у кафе, зараз скину координати. - Тілоохоронець перемкнув на гучний зв'язок доки відсилав місце знаходження Бенсі. 

- Схопити, чи лише спостерігати? - Запитав поліцейський, бувший колега Гордона.

- Ні не чипайте. Лише прослідкуйте за ним. Чомусь думаю, що він ті гроші комусь та повезе. - Припустив він.

- Розрахуєшся! - Пошуткував полісмен.

- Звичайно віддячу, та ще й справу  розплутаємо! - Підбадьорив словами Гордон.

         Опинившись вдома у Ави та ще й наодинці з нею, Ліам вже слабо міг контролювати себе і свої вчинки. Тож, щойно дівчина зачинила вхідні двері він обхопив її обличчя долонями й жадібно припав до губ, притиснувши її до стіни. 

- Ти точно ще хочеш, щоб я лишився? - Запитав сиплим голосом, зазираючи в її затьмарені від його пристрасті і свого власного збудження очі.

- Точно. - Відповіла й сама потягнулася до його губ.

         Ліам видав вигук схожий на хижий рик й занурив обидві руки під її светр. Ніжність її шкіри п’янила й зводила з розуму. Мить і светр опинився відкинутим далеко геть. Шкіра Ави відразу відреагувала на його дотики, а всередині відбувалося щось неймовірне. 

        Він підхопив дівчину так, що вона переплела ноги на його сідницях й поніс  до кімнати, де обережно наче кришталевий скарб поклав на ліжко. Потім вміло розстібнув застібку на джинсах й потяг їх за низ. Його серце пришвидшилося, коли  вона лишилася лише в одній білизні, та ще й у тій самій, яку подарував.

- Ти дуже гарна і така спокуслива! В мене зараз дах знесе ,- промовив тихо.

         Ава сіла на ліжку й повільно зняла з плечей поворозки від бюстика, розстібнула застібку оголивши акуратні грудки середнього розміру. Все це вона робила не відводячи погляду від Ліама. Понад усе їй важлива зараз його реакція. Те, як він спостерігає за кожним її рухом. Те, як від збудження починають темніти його і без того темні очі. 

- Моя маленька палка спокусниця! - Прошепотів лагідно, й почав розстібати гудзики на сірій сорочці.

          Пальчики Ави потягнулися до його масивного чорного ременя. Простий рух, а в нього починає перехоплювати подих у передчутті ніжних дотиків до його до болю налитої плоті. Збудження настільки сильне, що навіть у скронях пульсує. Що з ним відбувається? Чому на нього так впливає ця жінка? Вона така тендітна, що з’явився навіть острах ненавмисно притиснути. Та він буде обережним. Дуже ніжним та турботливим. Адже понад усе бажає, щоб їй сподобалося. Щоб вона захотіла ще, знову і знову. Щоб вже ніколи не уявляла нікого поряд з собою. Щоб ніхто більше не торкався її оксамитової шкіри. Бо вона лише його і лише для нього. Його солодка дівчинка. Його пристрастна королева. 

          Швидко позбувся решти одягу сам й обережно стягнув останній клаптик одягу, а саме мереживні трусики з неї. Зовсім оголена вона виглядала просто фантастично. Хоч і була трішки наляканою. Нічого, красуне, він буде дуже ніжним. Та зробить будь що, щоб вона не забажала у ліжку.