ГЛАВА 16

             Тиждень до останніх подій.

           Майкл прокинувся від брязкання дверей, у віконечко просунули тарілку з кашею. Знову каша. Він скривився, й відвернувся до стіни. Як же ж йому остогидло тут. Один день зміняється іншим. Адвокат, якого запропонували безкоштовно виявився геть недолугим. Мередіт *(подружка з якою працював разом), з’являлася раз на тиждень. Хоча, що він від неї хоче? Особливо після того, як останній раз зверхньо з нею розмовляв, і навіть налякав, що розірве стосунки з нею, якщо та не знайде йому достойного адвоката. Та звідки у того «убогого мишеняти» гроші? Аліша * (секретарка з клубу) теж не дуже поспішала навідувати його. От тобі любов і зітхання… А так щиро зазирала в очі й співала про кохання. Де ж Ви багатійки, котрі так радо приймали його залицяння?

           Знову відреагував на шерех. Цього разу двері відчинилися і з’явився набурмосений охоронець.

-          Вставай! Тут тобі не курорт! На тому світі виспишся! До тебе прийшли! – Прохрипів він, тримаючи руку на кобурі.

-          Хто?

-          А я звідки знаю! – Сердито буркнув. – Поквапся! Я не буду довго тут стовбичити. Скажу, що не явився й біс з тобою.

-          Вже йду! – Майкл підхопився з місця.

       Охоронець повів його в маленьку кімнатку для відвідин, замість загальної з телефонами на сталевих дротах та склом, що розділяло з відвідувачем.

         Старий світильник на стільниці столу і два стільці один навпроти іншого, обшарпані стіни. Все. Замість подружок чолов’яга років за п’ятдесят з  товстелезною текою.

-          Я твій новий адвокат, Джошуа Бенсі! – Промовив той і поправив на переніссі окуляри з товстою чорною оправою. Чомусь він теж не справив особливого враження.

-          Ясно-о! – Протягнув без ентузіазму Майкл і сів навпроти.

-          Для початку ознайомився з твоєю справою! – Джошуа потер скроні, наче його турбувала мігрень. Потім  поліз до кишені свого сірого закошланого піджака й дістав блістер з ліками від головного болю. Ковтнув одну, заплющивши на  секунду очі. – Так продовжимо!

-          Мені знову переповідати щось? – Запитав роздратовано.

-          Ні, мене то мало цікавить! Я вже з ознайомився з твоєю справою. Краще скажи мені, друже, коли ти збираєшся повернути борг?

Лице Майкла витягнулося та зблідло від несподіванки.

-          Як я можу це зробити коли я у в’язниці?

-          Ну на шантаж клепки вистачило! – Обурився адвокат.

-          Хто Вас найняв? – Запитав Майкл.

-          Яка різниця! Будеш задавати багато питань, чи почнеш бовкати зайве, довго не протягнеш! Що ти вже встиг набовкати? – Містер Бенсі вмить став брутально-серйозним.

-          Нічого такого! – Сіпнувся Майкл очі забігали. – Сказав, що мене попросили забрати гроші за декілька сотень баксів, і я погодився бо мав потребу в грошах. І що уявлення не маю, хто ця особа. Про це прочитав з листа, який мені підкинули на робочий стіл. Лист спалив, бо злякався, що можуть зловити.

-          Он як! – Джошуа почухав потилицю.

       Тим часом Майкл перейшов на шепіт: «Можна папірець і ручку? Зможете зробити для мене дещо?»

-          Що саме? – Так само тихо поцікавився адвокат.

-          Передайте його містеру…

-          Кхе-кхе! –  Бенсі одразу закашлявся й боляче стиснув руку Майкла. І звідки тільки сила у цього чолов’яги взялася. – Пиши!

          Майкл потер праву руку, яка ще й досі боліла, узяв ручку й клаптик паперу й почав писати ледве розбірливим почерком.

         Джошуа нервово вихопив папірець і запхав його глибоко у потаємний отвір у черевикові.  «А він не такий вже й недолугий, як здався на перший погляд»: Зробив висновок Макл.

         Адвокат поплескав його по плечу й попрямував на вихід.

-          В мене є шанс найближчим часом звідси вибратися? – Викрикнув Майкл.

-          Звичайно. – Містер Бенсі навіть зупинився й обернувся через плече.

          «Звичайно вийдеш! Тільки у дерев’яному макінтоші!»: Закінчив про себе.

          Через півгодини Джошуа Бенсі зайшов до ошатного кабінету.

-          Шеф! – Віддав честь.

-          Ти передав привіт? – Поцікавився чоловік.

-          Так! – Кивнув вдаваний адвокат. – Ось, Вам передали. – Протягнув папірець.

          Чоловік узяв послання й відвернувся до вікна.

-          Читав?

-          Звичайно ні! – Вигукнув містер Бенсі.

-          От і вірно! Я тобі за надмірну цікавість не плачу! Конверт з грошима на столі, забирай.

         Джошуа одразу ласо обхопив великий та товстий конверт пальцями й розгорнув його.

-          Я можу ще щось для Вас зробити?