ГЛАВА 11

        Ліам припаркував автівку біля будинку Ави. Від розуміння того, що вона поступово впускає його у свій світ ставало радісно на душі.

- Я заїду завтра за тобою? – Запитав, розвернувшись обличчям до неї.

       Скільки емоцій зараз в її очах:  невпевненість, бажання,  страх і нотки довіри, які почали зароджуватися в її серці.

- О котрій?

- В дванадцять, не проти? – І знову теплі дотики його ніжних пальців до шкіри. Пройшовся по скроні й заклав неслухняну прядку волосся за вушко.

- Добре! – Погодилася, а в середині все бринить від напруги.

         Та ця напруга немає нічого загального зі знервованістю чи роздратованістю. Швидше – це солодке передчуття, що вона поступово підпускає його до себе, стираючи кордони між ними…

          Вона підхопила з колін свою сумочку та маску, й вилізла з автівки, коли Ліам відчинив дверцята.

- На добраніч, - сказала тихо й обернулася.

           Ліам ще й досі стояв неподалік, сховавши руки в кишені. Він трішки схилив голову на бік і ледь помітно посміхається. Очі блищать.  Та погляд ніжний, ні тіні зухвалості.

- І тобі теж на добраніч! Завтра зустрінемося!

            Вона ствердно кивнула у відповідь й відкрила ключем двері. Як зараз не хочеться йти, але вже через дванадцять годин вони зустрінуться знову.

         Наступного дня Ліам приїхав за Авою на своїй спортивній автівці. Натиснув дзвінок на вхідних дверях її квартири і щойно дівчина відчинила, вклав в її руки величезний букет з десятка троянд кремового кольору.

- Дякую! – Вона схилила голівку над квітами, потім поглянула йому в очі. - Дуже приємно!

- Ти готова? – Запитав, увійшовши до передпокою!

- Так! – Кивнула. – Лише квіти поставлю у воду.

Ава одягнута у сіру сукню міді та білий тоненький светрик зверху.

- То куди ми? Ти так нічого й не сказав. – Накинула на плече маленьку сумочку.

- Хотів, щоб це був маленький сюрприз!

- Ще сюрприз!? – Вона посміхнулася.

       Вони вийшли на подвір’я й попрямували у бік його машини. Ліам відчинив перед дівчиною дверцята автівки й допоміг їй зручно влаштуватися на сидінні поряд з сидінням водія.

         По небу мандрували пухкі білі хмаринки. Погода видалася цього дня дуже гарною. Як такої спеки не було, температура повітря дуже комфортна 22-24 градуси.

- Підкажу трішки куди ми їдемо, щоб ти не переймалася, що я тебе знову викрав! – Він посміхнувся, поглядаючи на неї, коли вони виїхали на трасу.

- А я так і не думала, - знизала плечима Ава.

- Ми сьогодні їдемо до океану…

- До заливу? Але ж до нього добрих дві години! – Здивувалася Ава.

- І що такого? Погода чудова.

        А й справді! Чому ні? Ава так давно не гуляла берегом, спостерігаючи за хвилями, підставляючи обличчя теплому вітерцю. Тим паче, що компанія вельми приємна. 

- Може ти й правий! – Нарешті погодилася Ава.

- То почнемо з початку наше знайомство?

- Тебе щось цікавить? – Дівчина зручніше вмостилася на сидінні, відчуваючи себе досить розслабленою.

- Багато чого цікавить. Все, що стосується тебе!

- Ну-ну, на все напевно, двох годин буде замало!

- Тоді почну з того, що найбільше не дає спокою! Чи є в тебе хлопець?

- Ні, немає! Я була заміжня, але зараз ця людина щезла з мого життя, маю надію, що більше не з’явиться. –Вираз на її обличчі став сумним.

- Невдалі стосунки?  - Зі співчуттям у голосі запитав Ліам.

- Так, нажаль!

- Мені прикро за те, що у твоєму житті має місце такий досвід, але ж не все так погано у цьому світі! – Оптимістично зауважив, йому дуже захотілося підбадьорити дівчину. – Хоча в моєму житті теж були й гіркі моменти.

- А ти? – Поцікавилася Ава, затамувавши подих.

- Чи є в мене дівчина чи дружина? – Перепитав.

- Так.

- Після мого особистого невдалого досвіду на певному етапі було багато жінок! Я б навіть сказав певної розпусти. Коли просто не мав бажання зупинятися на комусь конкретно. Але це було через те, що не готовий був впускати в своє серце нові почуття.

- Почуття ранять…

- Так, але швидше люди, яких підпускаєш блище. Потім прийшла у голову задумка створити цей клуб, яку ми й втілили у життя разом з найближчими друзями. І було це все в кайф до певного моменту…

- І що ж це за момент такий?

- Доки в клубі не з’явилася одна чарівна незнайомка.

Після цих слів серце Ави затріпотіло неначе пташка, а на щоках зачервонів рум’янець.

- То що ж такого в тобі змінила ця незнайомка?

- Життя. – Він ніжно посміхнувся.