ГЛАВА 4

                 Ліам повернувся в спорожнілу альтанку.

              «Таки пішла»: Розчаровано подумав він й обезсилено впав у крісло де ще декілька хвилин тому сиділа незнайомка.

              Він стягнув з обличчя маску й кинув на стіл поряд з тіарою. Потім пройшовся кінчиками пальців по коштовній прикрасі, яка ще зовсім нещодавно прикрашала її голівку.

              Дивні відчуття вирують зараз у спустошеному, одинокому та розчарованому серці. Таємнича гостя зачепила за щось в глибині душі, чи може когось нагадала. Скромність і своєрідна неприступність в такому розпусному місці. Щира відвертість без граму вдаваної фальші чи гри. Ця тремтяча наївність без тіні удаваності. Контрастне поєднання, гримуча суміш, яка яскраво вирізняла незнайомку на фоні інших жінок з якими в останній час доводилося спілкуватися. Це спілкування важко назвати необхідністю. Швидше можливістю заповнити порожнечу після невдалих стосунків. Спочатку, хотілося стерти з пам’яті, як виглядала колишня, замінивши десятком інших. Забути на дотик і смак… Забути ті емоції, та почуття які відчував. З часом спомини почали притуплятися, але жодна не змогла заповнити порожнечу в душі та серці. Насолода у ліжку зводилася до банальної механіки, а кожен вечір нагадував попередній.

              Ліам взяв у руки тіару, повернув назад на обличчя маску й пішов до свого кабінету у головній будівлі.

- Ліамчику, йди до нас, - прошепотіла парочка привабливих жінок у затишному кутику, неподалік від доріжки, яка прямувала до будинку.

              Щойно дівчата палко цілувалися, навмисно бажаючи бути поміченими.

- Не сьогодні, дівчатка! – Сухо відповів й пройшов повз.

- То де ж твоя королева? – В’їдливо з образою після відмови запитала одна з них.  

              Він лише сильніше стиснув коштовність в руці, що аж камінці почали врізатися в шкіру долоні.

              «То де ж твоя наречена Ізабель?»: Знову застукали слова батька у скронях.

              Як воно кожного разу знову й  знову переживати розчарування? Вчитися довіряти людям після зради коханої?

              Ліам відкрив карткою клубу кабінет й увімкнув світло.

              З вулиці доносилася музика, сміх і не тільки…

              Що це на нього сьогодні найшло? Чому зараз тут сам? А не шукає розради в обіймах чергової розкутої панянки, яка згодна на все?

- Гордоне зайди до мого кабінету, - спокійним тоном сказав, набравши на стільниковому телефоні необхідний номер свого підлеглого.

- Пан Ліам! – Гордон привітався й лишився стояти посередині кімнати.

              Високий, підтягнутий у чорному костюмі з золотавою емблемою клубу на грудях. Виглядає років на 35-40.

- Мені потрібно, щоб ти дізнався з ким приїхала «Королева» сьогоднішньої вечірки. Столик за номером 17.

- Передати цю інформацію Вам особисто?

- Так! – Спочатку погодився Ліам, та потім швидко передумав.

Зараз не на часі впускати в душу сумніви, й починати відчувати. Він заборонив собі будь які серйозні почуття. Адже справжні стосунки здатні спричиняти біль. А він до цього зовсім не готовий. Принаймні точно не зараз.

- Ні! Вона втекла так швидко, що я не встиг віддати їй подарунок, який вона виграла.

- Розумію, - кивнув Гордон, й узяв з рук Ліама гарну чорну оксамитову коробочку теж з відзнакою клубу.

- Негайно виконаю Ваше прохання!

              Ліам задоволено кивнув, спостерігаючи, як той  йде геть.

              «От і чудово! Одною проблемою менше! Не прийдеться шукати можливості зробити це особисто»: Викарбовував настанови мозок. От тільки чому так гидко на душі й хочеться зробити зовсім по іншому?

- Ліам, ось ти де! – Промуркотіла приваблива брюнетка з довгим майже до поясу хвилястим волоссям, у відвертій синій сукні. – Я так зраділа, коли побачила, що та дівка зі сцени пішла геть! Ти так потішив мене своїм вчинком!

              Він пронизливо поглянув прямісінько в її очі. Погляд холодний, темно-карі очі зараз здавалися майже чорними!

- Міє, а з чого ти вирішила, що я це зробив через тебе? Я тобі про це натякав?

- Ні! – Дівчина ображено закусила нижню губу.

- Я тебе сьогодні запрошував?

- Ні! – З кожним «ні», настрій у дівчини ставав все гірше і гірше.

- Ми з тобою оговорили, що між нами немає жодних стосунків, лише секс!? Чи  я тобі щось обіцяв з самого початку?

- Ні! – Жалібно пропищала й не придумала нічого краще ніж почати роздягатися.

- Припини! – Схопив її за руки.

              Вона склала губки бантиком й заплющила очі. Молодий чоловік поглянув на її обличчя. Ще б декілька днів тому, можливо, вона б здалася йому зворушливою. Навіть не зважаючи на той факт, що чудово знає, як саме дівчина опинилася в цьому клубі. Що клубну картку їй подарував її пристарілий чоловік, який вже давно не бажає, а може вже й не може виконувати подружній обов’язок.  А жінка потрібна більше для статусу, як гарна прикраса чи дорога автівка чи нерухомість.  Тож він лише гірко посміхнувся, поцілував її скромно у чоло й потягнув за собою з кімнати, щоб зачинити за собою двері кабінету.