ГЛАВА 3

             Ліам перегородив дорогу втікачці, зупинився запхавши руки глибоко у кишені чорних класичних штанів. Він схилив голову трішки на бік, повільно оглядаючи дівчину з ніг до голови. Ава відчула себе ніяково від такого оцінюючого погляду. Щоки одразу почали червоніти.

- Маю надію, Ви прямували на сцену? – Промовив нахабно.

Зал охопила суцільна тиша, музика миттєво затихла. Чути навіть, як відчайдушно стукотить її серце у цю мить.

- Ні! Я вже йду звідси геть! – Рішуче відповіла, зібравши всю сміливість та гордість, навіть які до сьогоднішнього дня були їй не притаманні.

- Звичайно підете! – Він доброзичливо посміхнувся.

                Невже?! Так просто? Вона не повірила своїм вухам. А Ліам зробив крок у бік і жестом показав, що не перегороджує більше її шлях, наче вона вільна, як той птах… Та щойно вона рушила вперед швидко й міцно схопив її за долоню, їх пальці перехрестилися.

- Тільки ранком! – Прошепотів на вухо, обдавши гарячим диханням до мурах.

– А зараз корона для королеви. – Гучно викрикнув й повів її за собою на сцену.

                Наче в тих дитячих споминах, коли ще у школі змушували читати вірші зі сцени і на тебе були спрямовані сотні пар очей, саме так Ава відчувала себе зараз. А в голові по колу крутяться настанови: нічого не забути, не впасти, посміхатися й перестати червоніти наче червоні маки. Та останнє виконати виявилося найскладніше. Здалося, що вся кров миттєво прилила до обличчя. От тільки це зовсім не дитяче свято і погляди присутніх не безневинні. Чоловіки в перших рядах явно роздягали її поглядом. Як все-таки добре, що на її обличчі зараз маска. Напевне вмерла б від сорому, якщо б її хтось з присутніх взнав на вулиці. А особливо, коли б про цей клуб дізнався батько. Холодний метал тіари обсипаної мерехтливим сяйвом каміння, що торкнувся її голови, повернув дівчину з роздумів. Ліам опинився позаду й майстерно одягнув коштовну річ на її голівку. Його пальці на мить торкнулися плечей. Навіть скрізь мереживо відчула тепло його рук й знову до мурах.

- Дідько, - висварилася про себе й стисла щільніше пальці, які тремтіли від хвилювання.

- А тепер пані королево сьогоднішнього вечора, переходимо до найулюбленішої моєї частини, - після слів ведучого, Ліам віртуозно наче ілюзіоніст витягнув з внутрішньої кишені свого чорного піджака три конверти.

- Поцілунок, бажання чи подарунок! Що ж саме витягне наша сьогоднішня красуня королева? – Звернувся ведучий до глядачів. – Три хвилини пані та панове на Ваші ставки, з числа щасливчиків котрі вгадають вірно, через жереб буде обрано того, хто одразу отримає сто тисяч доларів на власний рахунок.

               Ліам протягнув три однаковісінькі білі конверти ближче до Ави. Погляд такий самий: зухвалий, пронизливий та холодний, як і на початку. Вона завмерла, лише відчуваючи, як пальці наче задерев’яніли.  Як же зараз хочеться щезнути під землю. Ох, Грейс, начувайся.

                Що ж, раз вона опинилася втягнута в цю гру, слід грати до останнього. Дівчина протягнула руку й обрала середній конверт. Ліам знову ковзнув по ній поглядом й відкрив перший, що лишився в його руках.

- Це не поцілунок! – Викрикнув з задоволенням спостерігаючи за шквалом емоцій, якими вирував зал. – І не …

                Він повільно, навмисно  затягуючи час, витягнув папірець з великими друкованими буквами.

- Бажання! – Знову шепіт, надія й розчарування переплелися, яскраво відображаючись на обличчях присутніх у залі глядачів.

- Пані Королево! Час продемонструвати, що ж у Вашому конверті, щоб всі впевнилися у правдивості! – Попросив ведучий.

                Ава слухняно виконала прохання, витягнувши третій варіант «ПОДАРУНОК».

                Доки ведучому для жеребу передавали папірці з номерами столиків, Ліам схилився ближче до її вушка.

- Попелюшко, а ти бува не переплутала захід? – Глузливо запитав наче бачив і відчував її наскрізь.

Його чутливі трішки повні губи розтягнулися в посмішці. У світлі софітів і ліхтарів волосся здалося їй  яскравого золотавого кольору. Майже половину обличчя прикривала класична чорна маска, та очей під нею не приховати. Пронизливий погляд змушував завмирати.

- То ти поспішала втекти з вечірки, доки автівка не перетворилася на гарбуз? – Продовжував Ліам.

                Що взагалі дозволяє собі цей нахаба?

- Здається на «ти» ми не переходили! – Відреагувала на його слова Ава. – То Ви не дали мені піти, щоб увесь вечір потішатися надомною? Так, я не знала на яку саме вечірку потраплю, то що з того? Це робить мене гіршою за присутніх? Чи іншою? Не такою як усі! Та мені взагалі плювати, що про мене подумали Ви, як і присутні, я нікого тут не знаю!

                Вона вже була готова зіскочити зі сцени й втекти якомога швидше і подалі звідси, коли ведучій звернувся до неї, і вона знову опинилася засліплена сяйвом софітів.

- Пані королево, оберіть будь ласка щасливчика! Витягніть номер столика переможця! – Він простягнув до неї скляну кулю з отвором в якій містилися зо десяток папірців.

                Дівчина засунула руку й намацала один з клаптиків паперу.