ГЛАВА 2

              Грейс тихо увійшла до кімнати Ави. Дівчина одразу повернула голову, почувши шерех.

- Ти вже прокинулася? – Ніжно запитала жінка.

- Так, - Ава сіла й сонно потерла очі.

- Як ти? – Запитала Грейс, з такою ж інтонацією.

- Не знаю, - дівчина спробувала посміхнутися, та вийшло досить натягнуто.

           Ще десяток хвилин тому їй снився сон, відголосок минулого життя, і коли вона прокинулася ще певний час намагалася заспокоїти себе, що це лише сон. Напевно, ще довго буде докоряти себе за те, наскільки можна було бути такою довірливою та наївною, терплячою, адже чого не зробиш коли кохаєш. Та чари кохання спали наче мара, щойно прийшов ранок протверезіння. Сон, який починався, як яскрава казка, перетворився на фільм жахів,  чудовий принц на чудовиська, а щире почуття на любов з розрахунку.

          Дівчина пригладила темне волосся, довжина котрого до плечей, а потім притиснула коліна до грудей. Менше всього їй зараз хочеться слухати слова співчуття від тітки Грейс. Та попри всі очікування почула вона геть інші слова.

- Аво, - жінка сіла поряд на диван ліжко й розвернулася обличчям до доньки подруги.

- Знаю по собі, що б там у житті не сталося треба вміти зачиняти за собою дверцята в минуле, може інколи навіть з ноги,  - вона тепло посміхнулася.

              Збентежена Ава заморгала.

- Дійсно, бувають такі моменти коли важко, боляче та попереду чекають прекрасні події: сповнені надії, любові й феєричних емоцій. А зараз вмиваєш своє гарне обличчя, вдягаєшся, й ми їдемо купляти тобі гарнезну вечірню сукню.

- Навіщо вона мені? – Знизала плечима дівчина.

- Побачиш! – Грейс таємниче посміхнулася й прищурила гарні, охайно підведені чорним олівцем очі.

            Здивована такою настирністю Ава мовчки здалася й слухняно почимчикувала до ванни кімнати, а потім до гардеробної.

              За останні два роки вона добряче схудла, тож прийшлося обрати сукню замість штанів, бо останні бовталися на ній дуже вільно. Ава завжди була досить худенькою, та в пікантних місцях мала апетитні форми. Скептично поглянула на себе в дзеркало й з сумом констатувала, що сімейне життя негативно вплинуло на її зовнішність. Ще б пак. Майже 24/7 перебувати в будинку. Дбати щоб все блищало, а їжа завжди була гарячою та свіжою.

              Намагаючись бути відмінною господинею хотіла наче заслужити гарного ставлення до себе. Та як би вона не викладалася ставало все гірше і гірше. З часом у молодій дружині Айка дратувало майже все. Починаючи від зовнішності, закінчуючи кулінарними здібностями. Він спалахував наче сірник від кожного, на його думку невдалого слова чи жесту. Поступово перетворюючись з люблячого нареченого на прискіпливого чоловіка. Та найбільше роздратування в нього викликав той факт, що його дружина одразу після весілля повністю стала матеріально залежна від нього. Замість заможної жінки і безбідного майбутнього він отримав такий собі «причеп», «валізу без ручки», як він часто любив повторювати. Щедро навішуючи комплекси від «ти невдаха», «нікчемна дружина», «кому ти така потрібна», «навіть батькам немає до тебе справи…». І ці слова діяли. В якийсь момент окрім сорому за те, що вона взагалі дихає і існує Ава вже не відчувала. Сором керував вчинками. Як можна повернутися в батьківський дім і дійсно довести, що вона «невдаха», наївна, дурненька, безпомічна без впливу і влади батьків?!  Та попри страх і зневіру в тому, що вона потрібна батькам, врешті решт так воно і вийшло.

             Загублена, спустошена, самотня до такої міри, що ці почуття здавалися прірвою, в яку падаєш та все ніяк не можеш дістатися дна.

- Аво, швидше одягайся, а то я нічних магазинів з одягом не знаю. – Окликнула дівчину Грейс, повертаючи її до реальності.

              Ава пришвидшилася, натягуючи шкіряну тоненьку куртку вже на півдорозі до маминої подруги.

- А мама йде з нами? – З певною пересторогою запитала.

- Звичайно ні, що ми самі не впораємося?

- То все ж таки навіщо мені сукня? – Знову запитала.

- Потім дізнаєшся, нетерпляча, - дзвінко розсміялася Грейс.  – Скептично обвела поглядом дівчину, наче на ній вдягнутий чохол від роялю, а не сукня блідо-рожевого кольору трішки нижче коліна.

              Вже через півгодини обидві ходили рядами ошатних суконь у найліпшому салоні міста.

- Може ось цю? – Запитала Ава демонструючи тітці Грейс довгу оксамитову сукню.

- Ми тканину на портьєри обираємо? 

- Ні!

- То повісь її, дитинко, там де узяла! А ось ця, те, що треба! – Грейс задоволено цокнула язиком й протягнула дуже спокусливу чорну коротеньку сукню. Ось в цій «Попелюшко», можна й на бал!

- Який ще бал? – Перепитала Ава червоніючи. – А чи не занадто вона ем… Відверта.

- Звичайно ні, крихітко! Хіба в тебе є недоліки, щоб майстерно приховувати їх за драпіюванням?! 

              Ава знизала плечима й закрутила головою в різні боки, чи бува хтось не слідкує за ними.

- У тебе шикарні довгі та рівні ноги, і чудова фігура, ти знову це все хочеш запакувати у рожевенький чохол від контрабаса?