1

Це міг бути звичайний ранок, якщо б не приїзд мами . Звісно я дуже рада що нарешті можу побачити її, але те що вона ставить перед фактом не даючи мені вибору мене неабияк турбує. 

........

 -Мамо , але я не хочу нікуди їхати , тим більше жити в будинку Девіда.

-Ніка не починай. Я вирішила і так буде.

-Але чому ти мене не питаєш? Тобі не цікаво чого я хочу? В мене тут друзі , навчання, хлопець  врешті решт, а ти хочеш ,щоб я жила в твого чоловіка .

-Доню я все розумію , розумію що тобі важко але я не вимагаю від тебе чогось неможливого. Ти сама прекрасно знаєш що батько хворий , незабаром він поїде лікуватися , за тобою мусить хтось наглядати...

- Чому ти за це не думала коли йшла від батька? 

- Ти знаєш всю ситуацію і не потрібно мені дорікати, а зараз заспокійся , і йди збирай речі , це не обговорюється.

Після розмови з матір'ю я була сама не в собі . Мені хотілося плакати , а ще більше трощити все навколо . Мене не влаштовував той факт , що я маю жити в будинку Девіда. Девід це чоловік моєї мами , чоловік який одного дня зруйнував нашу щасливу родину, сказати щось про наші стосунки це нічого не сказати , ми не спілкуємось але якщо під час розмови з мамою він видніється в екрані ноутбуку то можемо перекинутись декількома фразами.Вона одружилася з ним одразу ж після розлучення з батьком, і переїхала з ним жити в іншу країну. З батьком вони залишилися хорошими друзями і навіть декілька разів приїжджали до нас в гості.Але я і досі не можу пробачити цього мамі, так я рада за неї що вона щаслива , але деякі сумніви пожирають мене з середини. Підійшовши до вікна я почала оглядати кімнату. Так , ми жили з батьком не дуже заможно але це моє життя мій дім я не можу його взяти так просто і поїхати , тим паче тато останнім часом почав повільно згасати. Як виявилося він хворий на лейкопенію і йому потрібна термінова трансплантація кісткового мозку. Я дуже хвилююся за нього і саме тому не можу поїхати . З такими думками я простояла доволі довгий проміжок часу.

-Ніка ти готова ? -з криком в кімнату увійшла мама , а поряд з нею і тато .

-Я не поїду,-твердо сказала я 

-Нікусь , я дуже люблю тебе і саме тому прошу їдь з мамою , а я як одужаю одразу ж приїду до вас . Батьки поглянули один на одного і посміхнулись.Мама стояла поряд і мовчки дивилась на мене.

-Але тато ...

-Доню я прошу тебе , їдь ми з мамою все обговорили.

-Якщо ти мене просиш , я зроблю це.  Батько підійшов і обнявши поцілував мене.

-Я люблю тебе моя вередлива дівчинко ,- з посмішкою сказав тато . Залишившись в кімнаті одна я підійшла і  відкрила шафу . Повільно і з роздумами я почала збирати свої речі.Рвптом у кімнату увійшла мама.

-Ніка , тобі допомогти? -з теплом запитала мама . На що я кивнула.

-Ніка я дуже люблю тебе і хочу щоб ти знала що я зроблю все для тебе .

-Я теж тебе люблю, але я не хочу нікуди їхати?Як я маю залишити тут всіх скажи , як мені забути друзів , цей будинок? Ти пропонуєш мені забути все , кинути свого хлопця , і задля чого ?

-Доню я розумію , але тобі там буде краще. 

-Краще де ? Де мамо, в  чужому будинку?.

-Він не чужий , він наш , і чим швидше ти звикнеш до цього тим краще буде всім.Я не кажу тобі кидати Влада ви можете далі спілкуватися і зустрічатися , скажу більше, якщо захочеш він може приїхати до тебе на канікулах ну або ти .

Я трохи видихнула . Не було сенсу сперечатися і псувати собі нерви.

 Зібравши речі я попрощалася з батьком і ми поїхали в аеропорт. Квитки як виявилось були куплені заздалегідь. -Чудово , мене просто поставили перед фактом , а якщо б я не погодилась, мене б силою тягнули в літак ? - подумала я . Літак у нас на восьму годину вечора тож ми не поспішаючи йшли на реєстрацію.

Я з мамою сіли в літак, готові до трьохгодинного перельоту до Іспанії. Коли двигуни загуркотіли, мама повернулася до мене.

— Ніко, я сподіваюся тобі сподобається , а і доречі Ден повертається з навчання.

— Ден? — здивувалася я. — Він ж син Девіда, правда?

— Так, і я думаю, вам варто спробувати поладити, — сказала мама, закладаючи ремінь безпеки.

— Але ми ніколи не спілкувалися. Про що ж говорити?

— Просто будь собою. Можливо, у вас знайдуться спільні інтереси. Це може стати початком дружби.

Ми летіли над хмарами, а мама продовжила:

— Я б дуже хотіла, щоб ви з Деном поладнали. Мені б не хотілося, щоб ви ворогували.

— Але чому? — запитала я, задумавшись. — Я ж його практично не знаю.

— Розумію, але сім'я важлива. Якщо ви зможете знайти спільну мову, це тільки на краще. Ти ж хочеш, щоб у нас було гарне спілкування, правда?

Після приземлення літака я вийшла з салону, і тепле іспанське повітря відразу ж вдарило в обличчя. Я відчула, як серце калатає в грудях від тривоги. Ми підійшли до автомобіля, де водій вже чекав.

— Ласкаво просимо до Іспанії, — сказав чоловік і взявши нашіі валізи попрямував до багажника. Відчинивши двері мама щось сказала йому і ми поїхали .

Я сіла на заднє сидіння, а мама зручно влаштувалася поруч. Автомобіль рушив, і за вікном стали пролітати незнайомі пейзажі. Вони виглядали яскравими і живими, але я не могла не думати про те, що залишила позаду.

— Не хвилюйся все буде добре ти поладнаєш і з Девідом і з Деном. Впевнена в цьому-сказала мама

— Не знаю... Хвилююся. Нові люди, нове місце. Це ж не просто.

— Розумію, але у тебе є всі шанси знайти хороших друзів.

— Можливо, але... — Я замислилася.-Мене більше хвилює тема сина  Девіда. Чи зможемо ми нормально спілкуватися?

— Це залежить від вас обох. Просто спробуй бути відкритою. Ви можете знайти спільні інтереси, — сказала мама, поглядаючи на мене.

— А якщо ні? Якщо ми зовсім не зійдемося?

— Тоді це буде уроком. Але не бійся спробувати.Незабаром ти підеш в новий коледж і зустрінеш там друзів і всі твої переживання  як у воду підуть. Коледж — це новий старт, і, можливо, ти навіть захочеш долучитися до якихось гуртків.

— Гуртків? — Я скептично зітхнула. — Я не знаю, чи готова до всього цього.

— Пам'ятай, що всі там новачки. Це нормально відчувати невпевненість, але ти справишся. Я в тебе вірю.

— Спасибі, мамо. Сподіваюся, ти права.

Я відчула, як тривога потроху відступає, хоча невідомість все ще лякала. Але можливо, в цьому новому житті є шанс знайти своє місце.