Розділ 7

«Треба таке помічати та розуміти, що іноді потрібно ставити крапку. Коли людина не чує та не цінує тебе. Прикро, образливо, але треба», — так Олексій сказав одного разу, коли ми були ще у стосунках. І мені здавалося, що ми з ним зуміємо подолати будь-які негаразди. Але він сам виявився тією ще скалкою в дупі.

Щодня я почувалася як на милицях і виплакувала всі сльози в подушку. Все моє тіло ламало, як від нестачі чергової дози наркоти. А коли я потрапила на групову терапію, то мої легені розривало від сліз і пригніченого бажання закричати та завити на повну силу.

Я не знала, що зі мною відбувається. З його появою мені хотілося жити та насолоджуватися будь-якою миттю. Мені хотілося жити та робити різні речі. Щодня був як у раю. Я шепотіла ночами його ім'я і була готова збудувати з ним майбутнє. Я мріяла про це. А він просто взяв і пошматував моє серце своїми… вимогами, небажанням, ілюзіями та іншим, що розбило мені серце на уламки. Він хотів, щоб я остаточно відмовилася від себе і діяла суворо, як він хоче. 

Мій колишній хлопець не сепарована дитина від матері, яка ображається на неї та всі свої образи переносить та опрацьовує на своїх партнерках. Він біжить від усього світу і від самого себе, не бажаючи розібратися та опрацювати свої дитячі травми. Але не мені його вчити. Мені шкода його. Хоч і не треба. Адже він зараз той, ким і є. Не зважаючи на його важке минуле. 

Він мені трохи розповідав про своє дитинство. Він втратив свого рідного батька у чотирнадцять років просто на своїх очах, перебуваючи поруч із ним. Це жахливо. І стосунки у нього з батьком були досить теплі та дружні на відміну від його матері та бабусі. Так само є молодший брат, з яким теж у нього з ним теплі стосунки. 

Не сперечаюся, що Олексій пережив жахливе минуле, як і я сама. Моє дитинство теж було нелегким: психологічне насильство з боку батька, проблеми в сім'ї через фінанси та відносини між батьками, булінг у школі, агресія та непрофесіоналізм стосовно мене з боку викладачки гри на піаніно, нероздільне, не взаємне шкільне кохання з боку однокласника, який потішався з мене. Мені, як і Олексію, довелося багато лайна в житті подолати. Як і війну, яка зараз триває в Україні. І я, як і він, мало не померли кілька разів. Я вже з народження могла не народитися на восьмому місяці через те, що в мене не відкривалися легені, потім інші моменти в житті, коронавірус і після ускладнення через пневмонію. Як і у мого колишнього хлопця. У нього вона була двічі. 

— Мене ніколи не ображали, не ламали спину, не били, не принижували, не виганяли голого з квартири від бабусі, щоб йшов додому, не били за те, що хворів. Не кричали на вулиці. До мене ставилися тільки дуже добре, любили та цінували, я не знаю, що таке безгрошів'я, завжди був достаток.

— І навіщо цей сарказм? Може вистачить мені пудрити мозок? — прибравши всі «не» поставлені до слів, я зрозуміла, наскільки Олексій розбитий чоловік і мене це шокувало. 

— Я хочу донести, що погане стирається з пам'яті.

— Якби це було так, то ти б з усього сказаного забув.

— Ти це та яка ти зараз. Похер усім як з тобою в дитинстві поводилися, це ні на що не впливає. Впливаєш тільки ти справжня на своє майбутнє.

— Не сперечаюсь. Але наше минуле впливає на нас сьогодні.