Розділ 1

Він був моїм усім – світом і зіркою у майбутнє. Але тепер курс втрачено і моя Полярна зоря лише зверхньо спостерігала за мною і за тим, як я власноруч топлюся в алкоголі. Півпляшки віскі і я вже валяюся біля санвузла, спорожнюючи шлунок всією кількістю алкоголю, що влила себе. Пів години, годину тому? Мою пам'ять зовсім відбило. З першою склянкою для мене весь світ втратив хід часу та померк. «До біса все», – це було перше, що я сказала, схопившись за пляшку віскі. Наливши собі отрути у склянку, я не думала про те, скільки вип'ю. Мені лише хотілося зникнути з цього наскрізь прогнилого світу. Втопитися в алкоголі, забувши про те, що я зробила – розірвала стосунки з тим, кого любила всім серцем. Ковток. Другий. Я почала активно моргати, щоб розігнати та витерти хвилю сліз.

— Я порвала з ним, — сказала я, жадібно випивши перші п'ятдесят грамів.

— Все буде добре. Він ще напише, — співчутливо підтримала мене матінка, сидячи за столиком на кухні.

— Ні, не напише, — з твердістю та повною впевненістю в голосі відповіла я. — Йому це не потрібне. Ми з ним розлучилися.

Мама мовчки та не докірливо хитнула головою. Помітивши цей жест, я зробила наступний ковток і підлила собі ще. Я знала, що мій тепер колишній хлопець не напише мені. Не вранці, не вдень, ні ввечері. Уже не буде того самого щоденного «доброго ранку» і «доброї ночі». Знала. Бо відчувала його навіть на відстані. Він був моєю спорідненою душею та моєю кармою.

— Гей, гей, гей. Дівчина, знизьте оберти.

— Начхати. Я хочу напитися. Все вже не важливо.

Перша склянка, друга, третя. Щоразу я випивала, занурюючи себе в стан незворотного до такої міри, поки не прийшла до тями та не усвідомила, що лежу у власній блювоті. Прийшовши до тями, я попросила чисту постільну білизну, а сама вирушила в душ.

Роздягнувшись догола я стала розглядати себе: набрякле, почервоніле обличчя, розпатлане світле волосся, сіро-зелені очі, які на початку всього горіли радістю і щастям, тепер були спустошені, порожні та заповнені лише болем, і розпачем.

«Я намагався глянути, але потім побачив у тебе в очах лише порожнечу», — згадалися мені слова людини, яку я любила. 

«Ти мене зламав», — власне твердження минуло і встромилося в мою голову знову і знову, коли я вдивлялася собі в очі. «Що ти зі мною зробив…», — не торкаючись кінчиками пальців власного тіла, я помітила один великий темно-бордовий синець на лівій сідниці величиною зі стиглого персика, що був залишений в першу та останню зустріч з Олексієм, якому я віддала своє серце і душу. Я не могла торкатися себе. Будь-який дотик доводив мене до сліз. А коли я заплющувала очі, то бачила його. Нас. Того вечора, коли ми з ним лежали в обіймах один одного.

«Дивися яка естетична фотографія вийшла», — мене пробило тремтіння по тілу і сльози новою хвилею розтеклися по жарких щоках. Спогади за спогадом охоплювали та опановували мене, як лісова пожежа. Я згадала, як ми з ним лежали біля дзеркала, обіймаючи один одного і як він нахабно скористався моментом, і зробив фото зі мною. Після чого нагородив кількома ляпанцями по сідниці та болючими владними укусами. Серце, що билося в барабанному темпі, все більше розганяло кров по артеріях, і я відчула, як жар усередині мене розростається з новою силою.

«Така тепла», — дивлячись у своє відображення я бачила його зворушливу, але водночас диявольську посмішку і чорно-карі очі від яких я раніше розцвітала і божеволіла. Я дозволила собі в нього закохатися. Дозволила потонути в ньому – маніпуляторі, аб'юзері та нарцисі. Як нерозумно. Мене наче накрило гарячим душем. Я хотіла закричати, заплющивши очі, щоб хоч на секунду не думати про нього. Але навіть у темряві мені ввижався запах його солодкуватих тютюнових парфумів і теплих рук на талії.