21.3 розділ

У вагончик-роздягальню, що стояв одразу за змонтованою сценою, дівчат не пустили. Їхній виступ поставили спочатку концерту. Поки ведучі говорили шаблонні фрази для розігріву публіки, по черзі переодягнувшись у костюми, пара вийшла за лаштунки.

- Ей, я прийшла побажати вам удачі, - звідкись з'явилася Настя.

- Як ти сюди потрапила? - Кохан була в шоці, не помічаючи кивків та підморгування між друзями.

- Нічого не могло стати на шляху моєї рішучості!

- Дівчатка, ви поки говорите, а я на хвилинку відійду, - сказав Стас.

- Ти далеко? Нас із хвилини на хвилину викличуть.

- Я до вагончика.

Передавши Анастасії стрічку, якою Олександрі зав'язували очі, партнер зник.

- Ти бачила наших?

- Вони пробралися до сцени. Дівчата увімкнули камери, чекають на ваш вихід.

- А Левицький прийшов?

- Ммгу, - якось невиразно мугикнула подруга. – Де це Стасик? Давай зав'яжу тобі пов'язку. Боюся, що не встигне.

Зі сцени ведучі почали говорити про молоді таланти, які прославляють їхнє місто та країну.

Однокласниця розвернулася спиною, поправляючи на очах стрічку.

- … Пані та панове! Жителі міста та наші гості! Зустрічайте! Юна пара, яка стала лауреатами першого ступеня та привезла золотий диплом із Міжнародного хореографічного конкурсу International Dance Games.

По той бік хвилею здійнялися вигуки та оплески.

- Давай швидше, вас уже оголосили! - сказала поруч Настя. - Удачі!

Відчувши долоню на спині, Кохан повільно пішла на сцену.

Щойно заграли перші акорди мелодії, її долоня опинилася в теплій сильній руці. Інтуїтивно дівчина повернула голову у бік партнера, але нічого не побачила. Рука ніби була не Стаса, може, думка й абсурдна, але їй здалося, що біля неї Левицький.

"Та ну! Не може такого бути! Це великий ризик, Стас не погодився б. Та й Олександр не зважиться на таке!" – дискутувала сама з собою дівчина.

Відкинувши всі думки, вона зосередилася на рухах. Але все було якось дивно! Руки здавались більшими, ніж у Стаса; підтримки, хоч і були впевненими, виходили різкіше; дотики викликали легке тремтіння, хоча скільки до цього танцювала, жодного разу не відчувала трепету по відношенню до хлопця, повністю розчиняючись у танці.

Вже у фіналі, коли вона повинна повільно зісковзнути по тілу партнера, Олександра була точно впевнена: це не Стас!

Під бурхливі оплески партнер розв'язував стрічку на її очах.

Хоч вона й здогадувалася, кого зараз побачить, але все ж таки була шокована.

До них уже біг задоволений Стас. Вклонившись за інерцією між хлопцями, дівчина підштовхувала їх до куліс.

- Що це зараз було?

- Не хвилюйся, все пройшло чудово! Ви дуже добре відтанцювали!

- Стасе, як ти на таке погодився? - крокуючи туди-сюди і жестикулюючи, питала Олександра.

- Дякую, що допоміг. Я в боргу, — як ні в чому не бувало, Левицький потис руку другу.

Зупинившись, вона оглянула хлопця: чорні штани, сорочка, на поясі стрічка – як на Стасі. Схоже, Левицький добряче підготувався! А який він гарний у класичному одязі! Як його можна не любити?

- Сашо? - голос хлопця вивів її з роздумів. Озирнувшись, вона побачила, що, крім них, нікого немає.

- Ти мені це поясниш?

- Звичайно, - усміхнувшись, Олександр узяв її за руку. - Сонечко, після нашої сварки я зрозумів, що ти не розумієш мого ставлення до тебе, і вирішив, що потрібно щось робити. Я жодної хвилини не сумнівався в тому, що ми маємо бути разом. Як я хотів тебе обійняти, поцілувати, але треба було почекати. Мені було боляче від того, що роблю боляче тобі. Але! Коли ти вже почала знайомитись з хлопцями, зрозумів, що ЦЕ терпіти не можу!

- Пробач, - прошепотіла Сашко.

- Я люблю тебе. І заради тебе готовий на все, - озирнувшись, він продовжив: - Навіть на вивчення бальних танців!

- Як же я люблю тебе! - кинувшись йому на шию, вона приховала сльози, що тонкими доріжками бігли по щоках.

- Я не обіцяю, що буде легко, я не знаю, що чекає на нас у майбутньому, але те, що ми будемо разом – це не обговорюється!

- Я згодна! – сміючись крізь сльози, відповіла Кохан. - Звучить як клятви. Обручки лише не вистачає.

- Хто сказав? – Саня поліз у кишеню.

- О, ні, - злякалася тезка.

Відкривши коробочку, він глянув у вічі коханій.

- Сонечко, це не обручка. Я розумію, ми ще молоді. Але я завинив перед тобою, зробив боляче. Вибач мені. А це… нехай буде подарунком на Восьме березня, яке нам не вдалося відсвяткувати разом.

Ніжна каблучка з тим же знаком безкінечності, що й на браслеті, виблискувала у коробочці.

Переповнена почуттів, вона витерла обличчя, впевнена, що макіяж зіпсований остаточно, і подивилася на коханого.